Игорь Диденко

Події довкола відставки виконуючого обов'язки голови Національної акціонерної кампанії “Нафтогаз України” Ігора Діденка прикули значну увагу загалу до цієї постаті. Ще рік тому про існування Ігора Діденка та про його політичну кар'єру знали лише одиниці.

Останні тижні це ім'я перебуває на вустах у загалу. Ігор Діденко не встиг перетворитися на повноцінного “олігарха”, ставши жертвою більш сильних “акул”. Дехто вбачає у падінні Діденка знак: мовляв, переділ ринку в Україні вже завершився, і намагання сторонніх зайняти свою “нішу” в тісному колі “олігархів” карається вигнанням із “раю”. А тим більше, коли новачок потрапляє у складну систему взаємовідносин двох сформованих олігархічних кланів. Машина стосунків всередині кіл великого бізнесу є надто жорсткою і навіть жорстокою. Отже, що відомо про Ігора Діденка? Ігор Миколайович Діденко народився у 1964 році на Поділлі, у Козятині Вінницької області. Доволі добре навчався у школі - у атестаті після закінчення школи мав лише одну четвірку. З таким “стартовим капіталом” поступив у Київський державний університет ім.Т.Шевченка - на факультет кібернетики. У 1986 році закінчив цей факультет, маючи диплом за спеціальністю “економічна кібернетика”. Як згодом зізнавався сам Діденко, його постійно вабила економіка як наука. Очевидно, не менше вабила його і практична діяльність в економіці. Але це “хоббі” прийшло до нього згодом. Після закінчення університету Ігора Діденка направили на роботу на Київський радіозавод, у конструкторське бюро. Згодом молодий спеціаліст працював у одному з цехів заводу. У 1988 році його обрали секретарем комітету заводу. Він також, перебуваючи на комсомольській роботі, відповідав за оборонно-спортивну та за ідеологічну роботу. Це й не дивно: по-перше, хлопець займався баскетболом і при своєму високому зрості мав неабиякі задатки баскетболіста. По-друге, він завжди відзначався громадською активністю і завжди цікавився політичними питаннями. В баскетбол Діденко почав грати ще під час навчання в університеті. “Я кілька років був капітаном збірної КДУ, яку тренував олімпійський чемпіон Анатолій Поливода, якому я завжди дуже симпатизував. В університетській збірній грали троє українців, чехи, пуерторіканці. Ми доволі успішно виступали в чемпіонаті міста. Довелося мені якось грати проти Саші Волкова. Навіть двічі, не зрозумію, яким чином, вдалося у нього м'яча “вкрасти”, - згадував згодом Діденко у інтерв'ю газеті “Всеукраинские ведомости”. Однак з настанням “перебудови” (які в Україну прийшли лише наприкінці 80-х років) Ігор Діденко залишає завод і йде у приватний бізнес. Саме у цей час він знайомиться з молодим директором “Київкоопбанку” Віктором Жердицьким, з яким згодом у Діденка склалися партнерські стосунки. Жердицького колеги з банківської справи характеризують як одного з найбільших фахівців, як “світлу голову”. Згодом Віктор Жердицький створює на базі “Київкоопбанку” іншу структуру - “Градобанк”. На початку 90-х років “Градобанк” вважався одним із провідних банків України. До 1996 року його не вдавалося вибити з десятки найбільш рейтингових банків. Об'єми кредитних вкладень банку за чотири роки (1993 - 1996) зросли з $79 тис. до 253,5 млн. Банк почав активно цікавитися промисловими об'єктами, в які намагався інвестувати доволі солідні суми. Значна частина операцій проходила за посередництвом дочірньої структури “Градобанку” - ТзОВ “Хорда”. Очолив “Хорду” молодий бізнесмен Ігор Діденко. “В школі нас вчили, що найкоротша відстань між двома точками кола називається хордою. Один з принципів нашої роботи - шукати цей найкоротший шлях”, - говорив у одному з інтерв'ю Ігор Діденко. Основна увага “Хорди” та “Градобанку” була прикута до такої галузі промисловості, як виробництво цементу. У 1993 - 1994 роках “Градобанк” через ТзОВ “Хорда” виділяє $5 млн. на купівлю сучасної пакувальної лінії для Кам'янець-Подільського цементного заводу. Потім у це підприємство (безсумнівний лідер галузі в Україні) було вкладено $13 млн. плюс 5 млн. DM. Таким чином, до кінця 1995 року було цілком сформовано стратегічний напрям діяльності “Градобанку”. У доволі таки потужній градобанківській імперії “Хорда” займала одне з основним місць. Коли у другій половині 1995 року в Україні розгорнулися приватизаційні процеси, “Градобанк” вирішив взяти участь у приватизації підприємств цементної промисловості. І тому в 1996 році, окрім значних сум, скеровуваних у ЗАТ “Подільський цемент”, було виділено кошти на купівлю пакету акцій Миколаївського цементного заводу у Львівській області (згодом - ВАТ “Миколаївцемент”) - другого за величиною підприємства галузі в Україні. Здавалося б, усе йде чудово. Інвестиції - за розрахунками фінансистів - мали би обернутися вагомими прибутками. “Хорда” і “Градобанк” процвітали. Віктор Жердицький створив картинну галерею виняткової мистецької ваги. Ігор Діденко почав вкладати гроші в улюблену справу - в спорт, створивши баскетбольну команду “Будівельник - Хорда”. Все це були “побічні моменти” бізнесової діяльності. Але у 1997 році ситуація на ринку цементу різко змінюється. Миколаївським цементним впритул зацікавилися французькі інвестори. Справа в тому, що “Миколаївцемент” має надзвичайно зручне географічне розташування. А через територію Західної України планується прокласти кілька транспортних магістралей трансєвропейського характеру. Не важко припустити, що основний підряд на поставку цементу для спорудження магістралей на західноукраїнському відтинку мав би отримати “Миколаївцемент”. За скромними підрахунками, це $1,7 млрд. прибутку! Саме тому заволодіти контрольним пакетом акцій “Миколаївцементу” вирішила французька фірма “Ляфарж” - фактично монополіст на європейському ринку цементу. Щупальця “Ляфаржу” простягнулися не лише на Західну Європу - фірма почала скуповувати підприємства цементної галузі в Європі Східній. Особливої ваги фірмі додавав той факт, що до правління “Ляфаржу” входить дружина президента Франції Жака Ширака. У цей же час починається наступ окремих політичних сил на “Градобанк” та його дочірні структури. 12 березня 1997 року Віктора Жердицького заарештовують. Йому інкримінують фінансові зловживання, що нібито мали місце в ході грошових операцій з коштами, виділеними урядом Німеччини як компенсацію українським остарбайтерам (варто нагадати, що кошти мали надходити на рахунки “Градобанку”). Адвокати Жердицького заявили, що справа є надуманою і в основі цієї справи лежить намагання вибити “Градобанк” і “Хорду” з числа гравців на ринку цементу в Україні. Тим більше, якщо врахувати такий факт: у офіс “Градобанку” приходили представники “Ляфаржу” і пропонували сприяння у звільненні Жердицького за однієї умови: “Градобанк” і “Хорда” сприяють тому, аби у руках французької сторони опинилися не менше 51% акцій “Миколаївцемента”. Ігор Діденко, який взяв на себе всі функції з захиста підприємства, відмовився. Навпаки, він почав апелювати до молодих націонал-демократів з українського парламенту, намагаючися переконати їх, що відстоюючи “Миколаївцемент” вони будуть відстоювати інтереси українського інвестора та українського виробника. Внаслідок тривалого протистояння між “Ляфаржем” та “Хордою” остання програла. Важливу роль у цій історії відіграли прем'єр-міністр Валерій Пустовойтенко та віце-прем'єр Сергій Тигипко. Зокрема Тигипко сприяв “Ляфаржу” з таким ентузіазмом, що це було помічено у Парижі. У листопаді 1997 року йому було вручено найвищу французьку нагороду - Орден Почесного Легіону. Випадок із “Миколаївцементом” був першою великою невдачею Ігора Діденка. Однак ця невдача примусила його шукати інші шляхи у бізнесі. Діденко відноситься до тих людей, які не зациклюються на одній галузі й намагаються вести пошук у різних напрямах. Скажімо, Діденко одночасно з веденням справ у “Хорді” почав розкручувати проект під назвою “Укрнафта”. В правління цієї структури увійшло чимало відомих в Україні людей. “Укрнафта” стала тим містком, завдяки якому Ігор Діденко зумів залишитися на плаву. Оскільки давній компаньон, Віктор Жердицький, перебував під слідством, Ігор Діденко знайшов іншого компаньона - свого ровесника Ігора Бакая. Справедливості ради варто зазначити, що Жердицький восени 1997 року вийшов з ув'язнення - за відсутністю складу злочину. Він навіть став народним депутатом на виборах 1997 року (по 74-му виборчому округу на Закарпатті). Але Діденка з ним вже майже ніщо не пов'язувало. У 1997 році Ігор Діденко вступив у партію “Реформи і порядок”. Згодом він навіть очолив контрольно-ревізійну комісію партії. Визначення партійної орієнтації Діденка було зумовлене тим, що Секретаріат ПРП очолив його давній приятель (ще з комсомольських часів) Ігор Гринів. Вартим уваги є й те, що реформаторське оточення у партії намагалося активно впливати на Ігора Діденка з метою перетягнення його у націонал-демократичний табір. Діденко активно демонстрував свою прихильність до національної ідеї. У кабінеті у нього стояв бюст Шевченка, на стіні висів віночок з колосків. “Я вважаю Шевченка одним із символів українського народу. Бюст цей - подарунок, його зроблено з дерева. Його автор - Вербицький - просидів 18 років у в'язниці. А віночок із колосків - це сентиментальна тяга до поліських полів”, - пояснював Діденко журналістам такий незвичайний (як для українського чиновника) інтер'єр свого кабінету. Однак, опинившись перед дилемою, він вирішив усе-таки зробити ставку на олігархічні структури, що в Україні саме набирали сили. І хоча Діденко йшов на виборах 1998 року як 35-й номер списку ПРП (він там фігурував як генеральний директор фірми “Вікнопласт”), було очевидно, що йому затишніше у компанії Бакая. Вже незадовго до виборів до Верховної Ради України Ігор Діденко фігурував у числі керівників компанії ВАТ “Укрнафта”. У червні 1998 року “Укрнафта” увійшла до Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”. При цьому збори акціонерів “Укрнафти” пройшли з грубими порушеннями. Ігор Діденко став першим заступником Ігора Бакая - президента НАК “Нафтогаз України”. На фоні такої колоритної постаті, як Ігор Бакай, Діденко явно програвав. Він зник із поля зору мас-медіа. Він менше почав з'являтися на різноманітних прес-конференціях. Про Ігора Діденка знову згадали наприкінці 1999 - на початку 2000 року. Саме у цей час заговорили про необхідність відповідальності НАК “Нафтогаз” за борги перед Росією за поставлений природній газ. Виправдовуватися перед журналістами за порушення, допущені НАК-ом у розрахунках з російською стороною, довелося Ігорові Діденку. Саме з цього часу ім'я Діденка практично не сходило зі шпальт газет та з екранів телебачення.



Украинская баннерная сеть
ПЕРЕЙТИ К СТРАНИЦЕ: