Игорь Диденко

Під час прес-конференції віце-президент НАК “Нафтогаз України” виглядав збентеженим і заскоченим: виглядало, що жорстокі правила гри, які диктувалися стосунками всередині українського істеблішменту, могли в будь-який час обернутися проти нього ж. І потрібно було мати чималий хист, аби не перетворитися на “офірного цапа” у всіх цих енергетичних “міжсобойчиках”. Діденко давно засвоїв правило: не потрібно нічого заперечувати. Потрібно на всі звинувачення давати ствердну відповідь. Але специфічну ствердну відповідь. І тоді тобі повірять. Тому й Діденко на звинувачення Юлії Тимошенко відповів: так, ми маємо борг за газ перед РАТ “Газпром”. Але не два з гаком мільярди доларів, а “всього лише” 873 млн. дол. (звідки вони взялися - невідомо, оскільки на прес-конференції 28 жовтня 1999 року керівництво НАК-у заявило, що боргів “Нафтогаз” за спожитий російський газ не має). Більше того: це не борг України, а борг НАК “Нафтогаз України” - окремого суб'єкта господарювання, що не дає підстав стверджувати про зростання державного боргу. Дипломатичне мистецтво Діденка було оцінено: про нього заговорили як про ймовірного спадкоємця Бакая на посту президента НАК “Нафтогаз України”. Тим більше, що у протистоянні Бакай-Тимошенко виграла саме Юлія Володимирівна: у березні 2000 року Бакай написав заяву про звільнення від обійманої посади. Ігорові Діденку було доручено виконувати обов'язки президента НАК “Нафтогаз України”. Діденко спробував зіграти роль палкого прихильника Юлії Володимирівни. Він почав використовувати риторику а la Тимошенко. Скажімо, 16 червня 2000 року він заявив: ”Ми ведемо боротьбу з корпоративним навкологазовим рухом в державі, тобто газ - це не предмет бізнесу для сотень і тисяч людей, для сотень і тисяч структур. Це все штучно створені формування, які не мають ні газу, ні допомагають ні дисципліні газоспоживання, нічому не допомагають, просто паразитуючі структури”. Водночас надзвичайно сильним виявився й тиск колишніх компаньонів. Ігор Бакай, увійшовши в союз з Олександром Волковим, водночас став “союзником союзників” Олександра Михайловича - Суркіса і Медведчука - людей, що, м'яко кажучи, перебували в опозиції до Уряду. А щодо Юлії Тимошенко - то й поготів. Діденко, як союзник Бакая, черговий раз відчув необхідність роздвоєння. Можливо, тепер вже й “розтроєння”. Діденкові хотілося всюди бути “своїм”, всюди встигнути, всюди поширити свої впливи. Але коли опиняєшся посеред двох ворогуючих середовищ, то позиція посередника - найбільш невдячна позиція. Краще вже стати на чиюсь сторону. Реально ж Діденко не був прихильником Тимошенко. Більше того, після відставки Ігора Бакая та міністра палива та енергетики Сергія Тулуба Діденко залишався одним з основних опозиціонерів щодо політики уряду у паливно-енергетичному комплексі. Майже одночасно з протимошенківською риторикою виходить інтерв'ю у газеті “Киевские ведомости”, в якому Діденко у досить різкій формі виступив з критикою Ю.Тимошенко. Кажуть, після цього матеріалу, Віктор Ющенко особисто заборонив Діденкові давати будь-які інтерв'ю. Для стороннього ж позиції Діденка здавалися досить міцними. Очевидно, оглядачі у цей час переоцінювали сили і можливості того середовища, до якого тяжів Діденко. 17 червня 2000 року поінформоване джерело - газета “Зеркало недели” - писало, що призначення Діденка президентом “Нафтогазу” є майже довершеним фактом. Мовляв, виконуючий обов'язки показав свою спроможність вдало керувати компанією. Поговорювали, що інші ймовірні кандидати на цей пост - Валерій Пустовойтенко і Володимир Куратченко - програють Діденку в професійності та здатності до компромісів. 16 червня 2000 року голова правління ВАТ “Укрнафта” Олег Салмін на запитання “Хто очолить “Нафтогаз”?” без жодних вагань відповів, що “Нафтогаз” очолює Діденко. Тобто, Олег Володимирович не міг навіть припустити, що невдовзі цю структуру очолить хтось інший. Саме тому постанова Кабінету Міністрів від 20 червня 2000 року №999 за підписом першого віце-прем'єра Юрія Єханурова про звільнення Ігора Діденка від виконання обов'язків голови правління НАК “Нафтогаз України” викликала масу здивування. Що ж стало причиною відставки Ігора Діденка? Формальна причина полягала у тому, що “Діденко відмовився виконувати директиву уряду щодо позиції, яку треба займати було на загальних зборах ради акціонерів “Укрнафти”. Саме так пояснив ситуацію прем'єр-міністр Віктор Ющенко у інтерв'ю програмі “Вікна” каналу СТБ. Дійсно, напередодні мали відбутися збори акціонерів ВАТ “Укрнафта”, основним акціонером якого є НАК “Нафтогаз України”. Уряд намагався тримати ситуацію в “Укрнафті” під контролем, оскільки останнім часом види на акції цього підприємства мали окремі великі фірми. Так, оффшорна компанія “Oxidental Management Company Ltd.” намагалася внести в порядок денний зборів питання про переобрання правління “Укрнафти”, а КБ “Приватбанк” бажав отримати реєстр акціонеів компанії. З метою вжити запобіжні заходи Віктор Ющенко доручив Діденкові видати довіреність на участь у зборах першому заступникові голови Фонду Держмайна України Михайлові Чечетову (Фонд держмайна володіє 0,03% акцій “Укрнафти”). Діденко ж відмовився виконувати розпорядження Ющенка і виписав довіреність на себе, оскільки вважав, що рішення прем'єр-міністра суперечить чинному законодавству. “Це не рішення уряду. Це рішення приватних осіб”, - заявив Діденко.



Украинская баннерная сеть
ПЕРЕЙТИ К СТРАНИЦЕ: