Игорь Диденко

21 червня о 12 годині розпочалися збори акціонерів. Олег Салмін - голова правління “Укрнафти” повідомив, що зареєструвалися учасники, які володіють більш, ніж 80% акцій. У члени президії було обрано виконуючого обовязки голови правління “Нафтогазу України” Ігора Діденка (оскільки “Нафтогаз” володіє 50%+1 акція “Укрнафти”). У розпал зборів представник Фонду держмайна заявив, що Ігор Діденко звільнений від обов'язків голови НАК “Нафтогаз України”. Але необхідних документів, які би підтверджували його слова, представник ФДМ не надав. Через годину в залі з'явилася віце-прем'єр-міністр Юлія Тимошенко, яка підтвердила інформацію про відставку Ігора Діденка. Щоправда, подальша ситуація виявилася неконтрольованою і Олег Салмін закрив збори акціонерів. У всій цій історії є ще й ряд невидимих “рифів”, які, однак, є надзвичайно важливими. Насамперед, інтереси Діденка і Салміна зіштовхнулися з інтересами Віктора Ющенка та Уряду в питання виплати дивідендів за 1999 рік. Кабінет Міністрів 24 січня 2000 року прийняв рішенння про скерування 50% чистого прибутку на виплату дивідендів. У випадку з ВАТ “Укрнафта” ця сума становить 218,8 млн. грн.. Діденко вважав, що ці кошти варто пустити на освоєння нових свердловин. Такий крок, на думку аналітиків “Укрнафти”, дозволив би освоїти 40 нафтових свердловин із річною потужністю 210 - 220 тис. тон нафти. Суперечки з урядом створили тупикову ситуацію. Але й цей момент не був визначальним, оскільки здавалося, що Діденко ось-ось може погодитися на варіант, запропонований урядом. Ще один момент. Для уряду було важливим змінити наглядову раду ВАТ “Укрнафта”, яка сформувалася у період активної дружби окремих українських “олігархів” із тодішнім спікером парламенту Олександром Ткаченком. Із 10 членів наглядової ради половина були помічені у тісних контактах із народним депутатом Олександром Волковим, а ще троє - у стосунках із О.Ткаченком (навіть родинних стосунках). Натомість окремим людям в уряді дуже вже хотілося мати слухняне керівництво “Укрнафти”. Піти на такі різкі кроки, які диктувалися урядом, Діденко не міг в силу своєї заангажованості у політико-енергетичені розклади. Так само могло стати причиною нелюбові до Діденка і його несприйняття російської компанії “Ітера”, з якою уряд готував відповідну угоду щодо постачання в Україну газу. “Ітера” мала давні партнерські стосунки з “Єдиними енергетичними системами України”, однак у 1998 році Ігор Бакай та його команда (до якої мав причетність Діденко) намагалися усунути Юлію Тимошенко, ЄЕСУ та “Ітеру” від доступу на ринок газу в Україні. Тепер же Діденка спробували поставити перед фактом необхідності співпраці з “Ітерою”. Сам Діденко в інтерв'ю “Зеркалу недели” 27 травня 2000 року зізнавався, що він не у захваті від такої перспективи. Далі. На початку травня 2000 року Ігор Діденко накликав на себе гнів Віктора Ющенка тим, що санкціонував вексельний взаємозалік між приватизованими обленерго (більша частина яких опинилася під впливом народного депутата Григорія Суркіса) та “Дніпроенерго” з залученням до операцій Українського кредитного банку (тобто банку, у керівні органи якого входить так само Григороій Суркіс). За даними експертів, держава у результаті цієї операції втрачає 550 млн. грн. Кабінет Міністрів анулював дану операцію й Ющенко навіть приготував проект документу про звільнення Ігора Діденка та інших учасників “вексельної угоди”. Але Діденко зумів обгрунтувати свою юридичну правоту і навіть зміцнити свої впливи. Проте у середині червня 2000 року Діденко пішов на ще один зухвалий крок: він відключив подачу газу окремим підприємствам міста Дніпропетровська, саме у той смомент, коли у місті перебували президенти України та Казахстану. Це відключення у свою чергу викликало ланцюгову реакцію: вимкнення світла, зупинку підприємств. Ігор Діденко намагався бути непохитним і заявляв, що у даному випадку він діяв згідно з нормами права, відключаючи боржників. Реально ж він намагався продемонструвати, до чого можуть призвести реформи у паливно-енергетичному комплексі. До речі, згодом у постанові, підписаній Юрієм Єхануровим, звільнення Діденка обгрунтовувалося “немотивованим відключенням від споживання газу підприємств, що не мали заборгованості”. Хоча, знову таки, Ігор Діденко спростовував такі твердження. По-перше, твердив він, тих, хто не мав заборгованосьті, не відключали. По-друге, іншого виходу не було. Станом на 1 травня 2000 року заборгованість бюджетів усіх рівнів перед НАК “Нафтогаз України” становив 977,3 млн. грн. Саме тому “Нафтогаз” недодав у бюджет 729,4 млн. грн. Коли ж 22 травня стало відомо, що відставка Ігора Діденка відбулася зі значними порушеннями законодавства, Віктор Ющенко, який перебував у цей час у Москві, спочатку заявив, що “лише вивчає питання про можливість відставки Діденка”, а за деякий час пообіцяв покарати винних і вибачитися перед Ігорем Діденком за формулювання. Проте про поновлення його на посаді не могло бути й мови. Новим виконуючим обов'язки голови правління НАК “Нафтогаз” був призначений колишній заступник Діденка Василь Розгонюк. Представляючи Розгонюка, Юлія Тимошенко підтвердила журналістам думку про те, що саме вона була ініціатором звільнення Ігора Діденка. Кажуть, Тимошенко не вміє пробачати своїм суперникам. У даному випадку надійшов час платити “за векселями” Діденкові. Відставка Діденка свідчила про ще одну перемогу Юлії Тмошенко, яка руйнує будь-яку опозицію у паливно-енергетичному комплексі. Ця відставка свідчить також про поступове ослаблення позицій Олександра Волкова та Григорія Суркіса. Якщо попередня гучна відставка - Сергія Тулуба - ще викликала хвилю протестів із боку засобів масової інформації, контрольованих українськими “олігархами”, то відставка Діденка супроводжувалася лише заявою підконтрольного Олександру Волкову віце-спікера Степана Гавриша, який висловив “стурбованість кадровим вакуумом в енергетичному блоці уряду, який склався, зокрема, після зміщень з посад міністра палива та енергетики Сергія Тулуба і в.о. голови правління “Нафтогазу України” Ігора Діденка”. Гавриш заявив, що Верховна Ради бачить вирішення проблеми паливно-енергетичного комплексу дещо по-іншому, аніж Кабінет Міністрів. Це і все. Юлія Тимошенко “з'їла” Діденка. “Олігархи”, на підтримку і заступництво яких розраховував Діденко, лише безсило розвели руками… Такою є історія про українського чиновника, який здійснив кар'єру в політичних структурах, у бізнесі, в уряді і який став яскравою ілюстрацією до тези про необхідність робити правильні ставки в азартних іграх. Особливо у таких іграх, як політика. Можливо, Діденко неправильно розцінив ситуацію. Можливо, він надто заплутався у своєму бажанні бути близьким до всіх політичних середовищ. Можливі й інші варіанти. Очевидно, відставка Діденка буде ще на раз аналізуватися і буде мати ще своє продовження. Тому, ймовірно, не варто бути категоричним і говорити, що історія з Діденком завершилася. Можливо, дочекаємося другої серії?



Украинская баннерная сеть
ПЕРЕЙТИ К СТРАНИЦЕ: