Богдан Губский

Цей представник українського бізнесу належить до молодшої генерації політиків і бізнесменів. Однак він неодноразово примушував говорити про себе. У пресі час від часу з'являються його коментарі та статті за його підписом на актуальну тематику - при цьому не лише економічну.

Його називають у десятці провідних українських економістів. Тривалий час він посідав своє місце в ієрархії клану Суркіса-Медведчука, хоча нині все більше заявляє про себе як про самостійного політика, без “доважок” і “прив'язок”. Попри все, він має значний вплив на прийняття рішень в оточенні нинішнього Президента і до думки його прислухаються. Він має важелі і ці важелі використовує. Однозначно, що це - політик майбутнього. Пам'ятаю, як під час зустрічі за кавою кілька років тому, один мій київський колега (колишній львів'янин і колишній мій однокурсник) порадив: ”Покраще приглядайся до такої особи, як Губський - перспективний чоловік, далеко піде. До того ж він активно цікавиться Львівщиною як регіоном”. - “Хто-хто?” - перепитав я. “Губ-ський. Запам'ятай, диктую по літерах: Григорій, Устина, Богдан, Сергій, м'який знак, Костянтин, И, Йосип. Якщо говорити про “любимчиків” нашого “папи”, то Губський має йти одним з перших”. Пораду я врахував і почав збирати матеріали про Губського. Згодом виявилося, що у колі моїх друзів є люди, що добре знають Богдана Володимировича. Таким чином, з'явилася можливість вималювати портрет цього молодого політика і бізнесмена. Богдан Володимирович Губський народився у Києві 30 березня 1963 року в сім'ї військовослужбовця. У дитинстві Богдан переїхав із батьками до Львова, де й минули його шкільні роки. Він мав змогу навчатися у елітарній 4-й школі і опанувати англійську мову. Цікавим було те, що у випускному класі Богданові довелося навчатися знову у Києві, і (що приємно вражало його товаришів-львів'ян) він намагався у русифікованому Києві розмовляти виключно українською мовою - попри відсутність твердого національного коріння та “націоналістичного” світогляду. Просто вважав це нормальним. В юності довелося пережити кілька потрясінь, найбільшим з яких була рання смерть батька - генерала Радянської армії Володимира Губського. У 1980 році Богдан поступив у Київський державний університет ім.Т.Шевченка на факультет кібернетики. Колишня “лженаука” приваблювала Богдана своїми можливостями та перспективою. Від 1985 року працював на науковій роботі. Першим помітним успіхом на науковій ниві стала премія ім.М.Островського за кращу роботу у галузі математичної кібернетики (1987 р.). Результатом наукової роботи також стала його кандидатська дисертація “Регуляторні програмні алгебри узагальнено обчислювальних функцій”, захищена у 1989 році. Але вже у тому-таки 1989 році Богдан Губськитй почав все більше думати про бізнес і політику, а не про наукову діяльність. Губський мав логічне мислення, вмів застосовувати свій досвід на практиці, а наука давала все менше і менше плодів. На початку 90-х років молодого перспективного науковця помітили люди, які почали формувати концерн “Славутич” - Валентин Згурський та Григорій Суркіс. Достеменно не відомо, чиєю протекцією він користувався, аби потрапити у цю своєрідну “зграю товаришів”. Але він став у цьому “трудовому колективі” не лише “своєю людиною”: він увійшов у сімку обраних - поряд із Григорієм Суркісом, Віктором Медведчуком, Валентином Згурським, Юрієм Ляхом, Юрієм Карпенком та Ігорем Суркісом. Більше того, Губський очолив раду директорів щойно створеного концерну “Славутич” й очолював її від 1992 по 1998 рік. У одному з інтерв'ю Богдан Губський розповів про заснування “Славутича”: ”Концерн заснували в 1992 році мої друзі і я. До 1992 року ми працювали кожен у своїй фірмі, а потім вирішили об'єднати наші спільні інтереси однією, також спільною, компанією. Структурно концерн об'єднує цілу низку фірм, що працюють самостійно… Концерн має три стратегічні напрями діяльності: постачання енергоносіїв, переробка сільгосппродукції та інвестиційні проекти”. І водночас Губський згадав про “режим секретності”: ”Але це - закрите акціонерне товариство, і тому я, як голова ради директорів, не прагну розповідати широкій громадськості про його роботу”. У той же час Богдан Губський активно працює над “розкруткою” власного дітища - Українського кредитного банку. У цій фінансовій структурі він посідав місце заступника голови банку. Богдан Губський у “Славутичі” зав'язував на собі дві основні сфери бізнесових інтересів - фінансові потоки та нафтові справи. Майже 100% нафти “Славутич” закуповував у Росії та Казахстану (“Для нас немає великого значення, у кого купувати нафту. Купуємо у того, з ким відпрацьовані довготривалі зв'язки”, - говорив Губський). Але при цьому чомусь ігнорувався Азербайджан як потенційний партнер. Для більш активної діяльності у сфері нафтопереробки “Славутич” зацікавився Одеським, Лисичанським, Кременчуцьким, Херсонським та Дрогобицьким нафтопереробними заводами. Саме на цих підприємствах, в основному, розміщувалися замовлення “Славутича”. Станом на 1998 рік ці підприємства виробляли 13 найменувань продуктів нафтопереробки. Споживачами цієї продукції були близько 2000 клієнтів. “Славутич” принципово купував нафту і продавав її після переробки на НПЗ. Після поразки “Славутича” у 1994 році Губський із рештою команди на деякий час відійшли у тінь. Потрібно було відступити, перечекати важкі часи. Нарешті у 1997 році фортуна знову усміхнулася “чудовій сімці” - концерн було “височайше помилувано”, а його керівників наближено до “двору”. Рік перед тим “Славутич” створює проект під назвою “Українська аграрна біржа”, яку очолив Богдан Губський і в якій об'єднали свої зусилля концерн “Славутич”, асоціація “Інтерагро” та АТ “Украгробізнес”. “Сьогодні вигідніше вкладати гроші у сільське господарство як з економічної, так і з соціальної точки зору. Бо, по-перше, це не потребує великих коштів, як, наприклад, реалізація проектів у промисловості, по-друге, дає і робочі місця, і збільшення бюджетних надходжень”, - стверджував Губський. Цікавим моментом було те, що у структурах Української аграрної біржі взяли активну участь люди, близькі до тодішнього віце-спікера Олександра Ткаченка. Скажімо, президент компанії “Інтерагро” Людмила Супрун - племінниця Олександра Ткаченка.



Украинская баннерная сеть
ПЕРЕЙТИ К СТРАНИЦЕ: