Виктор Пинчук

Цей порівняно молодий чоловік є яскравою ілюстрацією до видозміненої приказки "Не родись щасливим, а одружися з донькою Президента". Щоправда, чутки про одруження Віктора Михайловича з Оленою Леонідівною і досі залишаються чутками, оскільки офіційної процедури укладання шлюбу, здається, не було.

Проте Віктора Пінчука настійливо продовжують сприймати як члена сімейства Кучми. Віктор Михайлович Пінчук народився 14 грудня 1960 року у Києві у родині службовців. Віктор Пінчук (на відміну від цілого ряду українських політиків) не приховував свого єврейського походження. Цікавим є й той факт, що аж до 1997 року (тобто донедавна) Віктор Михайлович торував собі важкий шлях звичайного науковця. Цікаво, але про біографію В.Пінчука до того, як йому виповнилося 21 рік, відомо дуже мало. Скажімо, він скромно мовчить про те, чим займався одразу ж після закінчення школи. У 1981 році Віктор Пінчук працює лаборантом Дніпропетровського металургійного інституту, а згодом - різальником холодних труб Нижньо-Дніпровського трубопрокатного заводу (такий собі невеличкий відступ у робітничу сферу). Але оскільки у 1983 році Віктор дістає диплом інженера Дніпропетровського металургійного інституту за спеціальністю "обробка металів тиском", то можна припустити, що весь цей час він навчався. До того ж навчався (очевидно) заочно. А далі - наукова кар'єра: стажист-дослідник, інженер, старший інженер, молодший науковий співробітник, старший науковий співробітник Державного науково-дослідного проектного інституту трубної промисловості у місті Дніпропетровськ. Захист дисертації. Написання монографій... Важко сказати - вдалим чи невдалим - був перший шлюб Віктора Пінчука, з Оленою Аршава. З одного боку, невдалим, бо досить скоро розпався. З іншого, дуже вдалим, бо завдяки тестеві, Володимиру Миколайовичу Аршаві, заступнику завідувача Дніпропетровського облздороввідділу, Пінчук почав свою кар'єру бізнесмена. Кар'єру, біля витоків якої стояли мати, тесть і дружина Віктора Пінчука. У 1990 році у Дніпропетровську (подейкують, з благословення самого Павла Івановича Лазаренка) утворилася інвестиційно-наукова група "Інтерпайп", у якій молодий науковець почав відігравати далеко не другорядні ролі. Термін "інвестиційно-наукова" дещо дивує, оскільки "науковість" групи викликає поважний сумнів. Ось як висвітлює діяльність "Інтерпайпу" офіційний проспект: "Інтерпайп. Засновано 22 листопада 1990 року. Адреса: 320005, м.Дніпропетровськ, вул.Писаржевського, 1-а. Тел: (0562)476969, факс (0562)702001, E-mail: office@bipe.dp.ua. Президент - Пінчук Віктор Михайлович, Генеральний директор - Щеголевський Михайло Миронович. Філії: мм. Москва, Київ, Мінськ, Могилів, Узбекистан, Казахстан, Німечина. Експорт: труби, металопрокат, автотехніка, будівельні матеріали. Імпорт: енергоносії. Діяльність: виробництво сталевих і чавунних труб, поставка енергоносіїв, виробництво і експорт продукції машинобудування. Товари: труби та металопрокат (АТ "Нижньо-Дніпровський трубопрокатний завод" та Могилівського металургійного комбінату), автофургони-рефрижератори. Послуги: торгівля металопрокатом, машинобудівельним обладнанням, банківські послуги, фондові послуги." Паралельно з "Інтерпайпом" розкручувалися маховики інших структур, які давали прибуток. Скажімо, головою наглядової ради "Фонду соціального порятунку" стала Софія Пінчук - мати Віктора Михайловича. Дружина Пінчука - Олена очолила наглядову раду банку "Кредит-Дніпро". У 1997 році "Інтерпайп" фактично поглинув Нижньо-Дніпровський трубопрокатний завод, на якому колись розпочинав свою трудову біографію Віктор Михайлович. Якщо "Інтерпайп" володів контрольним пакетом акцій Нижньо-Дніпровського трубопрокатного заводу, то у випадках з Марганецьким та Орджонікідзевським гірничозбагачувальними комбінатами, Нікопольським феросплавним, Новомосковським трубним заводами науково-інвестиційній групі "Інтерпайп" належали 25 плюс 1%. Цілий ряд підприємств і дочірніх структур "Інтерпайп" відкрив за кордоном. У 1997 році Пінчука обирають президентом "Інтерпайпу". На початку 1998 року робітники Новомосковського трубного заводу Т.Дивкрич, Л.Маркова та Г.Карасенко написали у газету "Днепровская правда" листа, у якому, зокрема, йшлося: "Розлучитися з акціями нас змусили, бо не платили кілька місяців підряд зарплату. Все було добре сплановано, бо як тільки нам пекло, то в кількох пунктах нашого заводу активізувалась купівля акцій. І ціну давали не найвищу. Наші акції купує Пінчук." Згодом з'ясувалося, що акції у робітників Нижньо-Дніпровського трубопрокатного заводу ім.К.Лібктнехта купувалися спочатку по 30 копійок, а потім - по 8 грн.30 коп. за штуку. Купівля акцій була поставлена на таку широку ногу, що вже за короткий термін Віктор Пінчук міг з гордістю сказати: завод ім.Лібктнехта - мій завод. Віктор Пінчук став ставлеником і виразником інтересів українського металургійного лобі, яке в останні місяці урядування Павла Лазаренка вирішило зайняти роль опозиції до уряду. Металурги, що були найбільш тісно зав'язані на російській економічній машині, не розуміли і боялися політики дистанціювання від Росії, яку проводив Павло Лазаренко. Саме на догоду металургійному лобі Президент зробив ряд перестановок в уряді. Скажімо, навесні 1997 року він замінив на посаді віце-прем'єр-міністра Віктора Пинзеника на ставленика металургів Сергія Тигипка. Це призначення стало першою ластвікою прориву “металургів” на київський Олімп - перша спроба прориву в 1992 році (коли металурги намагалися лобіювати призначення на пост прем'єр-міністра свого висуванця Олександра Булянду - замість висуванця ВПК Леоніда Кучми) виявилася невдалою. 1997 рік приніс замирення і компроміс у стосунках між військово-промисловим та металургійним комплексами. Реальними плодами цього замирення стали успішні київські кар'єри Тигипка і Пінчука. У ході виборчої кампанії 1998 року Віктор Пінчук висунув свою кандидатуру по виборчому округу № 26 Дніпропетровської області (округ розташований на території Індустріального та Самарського районів міста Дніпропетровська). Всього депутатський мандат виборювали 17 кандидатів. Почалася посилена обробка електорату. У вже цитованому листі робітників писалося: "Коли не ввімкнеш телевізор, він на екрані. Розкидає направо-наліво гроші, влаштовує шоу, запрошуючи валютних артистів з Москви. Його яскравими листівками, де він зображений у касці (мовляв, вийшов з народу) обклеєні в обласному центрі сптовпи, паркани. Ми ж свої акції проїли. За виручені гроші одягали й годували сім'ї, віддавали борги за квартплату, бо декого вже в прокуратуру за неплатежі запрошували". За Віктора Пінчука проголосували 25,87% виборців округу. Таким чином, він здобув право на те, аби сісти у крісло в сесійній залі Верховної Ради України. 18 травня 1998 року Віктор Пінчук визначився зі своєю фракційною приналежністю і вступив у фракцію НДП у Верховній Раді. Щоправда, як свідчить статистика, надзвичайною активністю Віктор Михайлович у сесійній залі не відзначався і протягом року депутатства жодного разу не взяв слова - ні з трибуни, ні з місця. Щоправда, двічі записався на виступ - 10 червня та 13 жовтня 1998 року. Але у депутатській черзі до мікрофона першого разу отримав №107, а другого - №158... Не зважаючи на те, що Віктор Михайлович був змушений скласти повноваження президента "Інтерпайпу", він і надалі залишився власником 65% акцій підприємства. Механізми, які вели Віктора Пінчука далі вгору, наразі не надто відомі. Проте відомо, що Віктор Пінчук дуже тісно здружився з Андрієм Деркачем - сином голови СБУ Леоніда Деркача. Пінчук і Деркач розпочали шалену боротьбу за "місце під сонцем". Фактично під впливом Віктора Пінчука опинилася газета "Факты". У 1998 році виник скандал з дніпропетровською телестудією "11-й канал", яка спочатку перебувала під впливом П.Лазаренка, а згодом була закрита і відновила свою діяльність фактично з новим власником.Вартим уваги є те, що Віктор Пінчук не зміг знайти спільної мови з іще одним приятелем Президента - Олександром Волковим. Стосунки між цими двома політиками довший час залишалися більш ніж напруженими. Проте кожен має свої власні важелі впливів на Президента. Протистояння Волкова та Пінчука штовхнуло в обійми останнього тодішнього прем'єр-міністра Валерія Пустовойтенка, який за будь-яку ціну вирішив втриматися у прем'єрському кріслі, якщо не на десять років (які він сам пообіцяв), то принаймні до кінця президентської кампанії. Протягом 1998 року Вікторові Михайловичу доводилося також полагоджувати чимало конфліктних ситуацій, пов'язаних зі сферою бізнесу. Іноді ці конфлікти набували міждержавного характеру. Скажімо, ще у 1996 році "Інтерпайп" та ще одна фірма, заснована на американському континенті - Boston Trading Conn. (BTC), отримали максимальне сприння з боку президента Білорусі Олександра Лукашенка при проведенні акціонування Могилівського металургійного заводу ім. А.М'ясникова. Тоді "Інтерпайп" та Boston Trading Conn. купили пакет акцій підприємства (38,8%) за $ 5, 4 млн. В угоді з урядом Білорусі обумовлювалося, що у разі успішного виконання взятих зобов'язань, "Інтерпайп" отримає ще 25% акцій із державного пакету. Варто врахувати, що на той час завод перебував на грані банкротства. "Інтерпайп" дійсно підняв його на ноги і перетворив на один із локомотивів білоруської промисловості. Коли ж у 1998 році Віктор Пінчук нагадав білоруському "бацькові", що пора б, мовляв, і честь знати, той не просто почав відмовлятися від старих зобов'язань, а й почав репресії у металургійному лобі Білорусі. Скажімо, було заарештовано директора Білоруського металургійного заводу Юрія Феоктистова. На Могилівський металургійний завод прибула комісія на чолі з прем'єр-міністром Білорусі Сергієм Лінгом, яка провела детальну перевірку документації. Лукашенко не бажав втрачати підприємство, яке, фактично, перетворювалося на власність "Інтерпайпу", а не на власність Білорусі. В результаті втручання офіційних українських чинників довелося йти на компроміс: "Інтерпайп" придбав ще 5% акцій підприємства за $ 3 млн., але при цьому скоротив розмір інвестицій, покликавшися на несприятливий клімат білоруського ринку. Однак і ця справа була не надто вигідною для Лукашенка, оскільки держава втратила контрольний пакет акцій підприємства - з 54% у неї залишилося лише 49%...



Украинская баннерная сеть
ПЕРЕЙТИ К СТРАНИЦЕ: