Виктор Пинчук

Наприкінці 1998 - на початку 1999 років Віктор Пінчук та Андрій Деркач "замутили" ще кілька проектів. Проект №1 мав назву Фонд "Соціальна допомога". Вже в самій назві фонду відчувалася ледь прихована конкуренція з Олександром Волковим, за ініціативи останнього наприкінці 1998 року виник Всеукраїнський благодійний фонд "Соціальний захист". Окрім того, часто "Соціальний захист" діяв не лише наперекір, але й, здавалося б, на шкоду "Соціальній допомозі". Особливо це відчувалося у регіонах. Подеколи обласні представництва обидвох фондів мали спільну юридичну адресу, що викликало плутанину у головах не надто посвячених людей. Проте від червня 1999 року намічається співпраця між двома фондами. На початку червня у всі обласні відділення Фонду "Соціальний захист" надійшла телеграма, у якій містилася вказівка "Скоординувати дії наших структур зі структурами Пінчука В.М.". Фонд "Соціальна допомога" вирішив зробити ставку на нові виборчі технології, запозичивши їх переважно з Росії. Саме за допомогою В.Пінчука з Москви було запрошено кілька іміджмейкерських груп, які свого часу бради активну участь у виборчій кампанії Б.Єльцина, у виборах в Державну Думу, а також залучалися окремими українськими кандидатами в депутати на виборах 1998 року. Для москвичів, які прибули у Київ, було встановлено надзвичайно високі гонорари за роботу, надано в їхнє розпорядження практично необмежені кредити. Один із помічників Президента у довірливій розмові у вузькому колі сказав дослівно: "Цю групу привезли Пінчук і молодший Деркач. Ми дали у їх розпорядження... (далі йшла назва добре відомого в Україні та за її межами банку). Нехай працюють. Ми поважаємо працю професіоналів". Щоправда, така постановка питання образила багатьох українців, насамперед київських іміджмейкерів, які розцінили запрошення москвичів як особисту образу: мовляв, невже вони краще знають українські реалії? Також ображеними почувалися представники фонду "Соціальний захист", оскільки при значно вищих навантаженнях у них виявився значно нижчий рівень винагороди за працю. До того ж самі замовники досить хибно уявляли призначення російських іміджмейкерів. Один з керівників групи москвичів заявив, що у Києві не розуміють принципів, на яких у 1996 році у Росії "розкручували" Бориса Єльцина. В Україні намагаються повторити "російський варіант", протиставивши "демократа" Кучму "лівому" Симоненкові. У Росії ж насправді йшло інше протиставлення: Єльцина намагалися зробити не "демократом" на фоні "лівого" Зюганова, а намагалися показати "симпатичного" Єльцина на фоні "несимпатичного" Зюганова. Зюганов - на відміну від Єльцина - не вміє посміхатися, у нього виходить звірячий оскал. В Україні дана методика не спрацьовує в силу того, що будь-хто з кандидатів насправді мають більш симпатичну зовнішність, аніж Кучма. І тому російські технології тут можуть виявитися безсилими. Досвід виборчої кампанії 1999 року показав, що, дійсно, більш дієвими в Україні виявилися методики, застосовувані Олександром Волковим і базовані не так на “видовищах”, як на “хлібі”. "Група Пінчука-Деркача" займалася переважно розгортанням мережі вуличного телебачення (яке було апробовано ще під час виборчої кампанії самого Пінчука у Дніпропетровську) та рекламними роликами Леоніда Кучми. Також, не без підтримки Пнчука, на телебачення з'являються передачі "На самом деле" і "Питання дня". Також Віктор Пінчук організовував акцію "Ми діти твої, Україно", у ході якої в Україну з гастролями прибули Софія Ротару та Йосиф Кобзон. Окрім того, Пінчук організував турне по Україні відмого телеведучого Володимира Познера. Проект №2 стосувався власної фракції у Верховній Раді. 20 квітня 1999 року про себе заявила група "Трудова Україна", яку очолив Михайло Сирота. Подібний крок Сироти поставив під удар фракцію "Реформи-Центр", яку він очолював. У "Реформах-Центрі" склалася катастрофічна ситуація, оскільки не вистачало депутатів для функціонування повноцінної фракції. У новій групі опинилися такі політики і бізнесмени, як Віктор Пінчук ("Інтерпайп"), Ф.Шпіг (банк "Аваль"), Л.Миримський (промислово-фінансова група "Імперія") та інші. Влітку 1999 року на базі групи "Трудова Україна" виникла Трудова партія України на чолі з Михайлом Сиротою. Це вже був проект №3 Віктора Пінчука. Згодом Михайло Сирота розірве стосунки з Пінчуком і вийде з фракції. У 2000 році у Запоріжжі Сирота провів установчий з'їзд Трудової партії України - оновленої партії. На відповідь на це прихильники Віктора Пінчука оголосили про створення партії “Трудова Україна”, яку очолив Ігор Шаров. Віктор Пінчук став заступником голови партії… Могутність Пінчука зростала з кожним днем. Вона й надалі продовжує зростати. Хоча столичні журналісти з певним скепсисом сприймають молодого й енергійного Віктора Михайловича, вважаючи його вискочкою. "Зеркало недели" у своїй версії "ляльок" досить прозоро натякнула на те, що у Президента з'явився "новый друг - его высочество меняла Пин-понг-чук". Тетяна Коробова не менш прозоро натякнула у газеті "День", що "тему про спроби одного ненашого олігарха створити в Україні національну Тетяну Дяченко і, головне, чому це не вийшло - я взагалі обійшла, хоча рука свербіла..." Щоправда, безтурботне життя Віктора Михайловича на певному етапі почало підкидати неприємні сюрпризи. Найбільшим з них став депутатський запит народних депутатів Олександра Жира та Олександра Єрмака до Генерального прокурора України М.Потебенька. У запиті йдеться про факти порушень і зловживань, здійснених фірмою "Інтерпайп" та її колишнім керівником Віктором Пінчуком. Зокрема у документі вказувалося, що фінансово-комерційними структурами, які входять у "Інтерпайп", "проводилися операції з перерахунками за постачання електроенергії і природнього газу для окремих підприємств Дніпропетровської, Сумської, Луганської та Донецької областей... Валютна виручка від імпортно-експортних операцій групи "Інтерпайп" в Україну не поверталася. Розрахунки за постачання природного газу проводилися через компанію "Ітера-Енерджи", а пізніше - "Ітера-Україна" для цілого ряду великих підприємств, але, за висновками міжнародної аудиторської компанії "Прайс Уотерхауз", прибуток групи "Інтерпайп" від спільних операцій зі структурами корпорації "Ітера", що тільки за 1996 рік становив $150 млн. в бухгалтерські звітності, що виглядає суттєво заниженю, а це дає підставу робити висновок про приховування валютної виручки за межами України". Окрім того, "за даними, які потребують перевірки, протягом 1997 - 1998 рр. через закордонні валютні рахунки структур "Труботрейд" і "Байп", котрі входять у групу "Інтерпайп", на відкриті без дозволу Нацбанку України рахунки Пінчука в "The Bank of Boston" перераховано суми у $18 млн. та $20 млн. Але при цьому варто ще додати суми, які лежать на рахунках Пінчука в інших американських банках, а також у банках Швейцарії та Кіпру". Однак усі звинувачення, висунуті депутатами, були відкинуті і спростовані Генеральним прокурором України Михайлом Потебеньком. Вартим уваги є той незаперечний факт, що партнери Пінчука по бізнесовій діяльності неодмінно високо оцінювали його ділові якості, а слову Пінчука звикли довіряти без додаткових гарантій. Важливим є також і те, що Пінчук, маючи потужний інтелект, постійно намагається урізноманітнити варіанти політичних ходів, аби зробити гру в політику більш цікавою. Після перемоги Леоніда Кучми Віктор Пінчук, очевидно, розраховував на чергові дивіденди. Юлія Мостова та Сергій Рахманін у "Зеркале недели" прогнозували: "Не виключено, що Віктора Пінчука може зацікавити експорт товарів подвійного призначення, в перелік яких, до речі, входять і труби. На фінансовому ринку Віктор Пінчук, що лоб в лоб зіштовхнувся з Юлією Тимошенко, намагатиметься зміцнити свої позиції. В цілому ж його економічне укрупнення і освоєння його нових сфер буде залежити від того, з ким він увійде в економічний союз... Нині штрихи партнерства проглядаються у площині стосунків Віктора Михайловича і Григорія Михайловича (Суркіса)”. Прогнози журналістів збулися приблизно наполовину. Вартим уваги є і той факт, що у близькому оточенні Віктора Пінчука засвітився народний депутат Дмитро Табачник, інтелектуальні потуги якого загальновідомі. Табачник є своєрідним мостом між Віктором Пінчуком та київською і донецькою елітами. Також Віктор Пінчук почав проявляти інтерес до ряду мас-медійних проектів: у сферу його зацікавлень потрапили газета "День", телеканали УТ-1, "1+1", ICTV та СТБ. Щодо інших каналів, то Віктор Пінчук найближчим часом, очевидно, спробує позмагатися з Олександром Волковим, Ігорем Бакаєм та іншими колегами по "клубу олігархів". До середини 2000 року традиційне протистояння по лінії Пінчук - Волков (малопомітне для неозброєного ока, але при цьому надто суттєве у плані впливів на політичне життя держави) призвело до того, що Віктор Пінчук почав поступово брати гору. У парламенті різко поріділа фракція “Відродження регіонів” (одним із лідерів якої є Волков) та почала зростати - кількісно і якісно - група “Трудова Україна”, до якої увійшли, скажімо, Сергій Тигипко та Дмитро Табачник. Віктор Пінчук надто швидко зробив кар'єру, і його майбутнє передрікати нині неможливо. Наскільки вдалими виявляться його проекти? Наскільки міцними є його позиції у Києві? Поза сумнівом є тільки те, що він здатен вести блискучу самостійну гру і знаходити вдалих партнерів. А цього вже цілком достатньо для забезпечення тривалого політичного довголіття



Украинская баннерная сеть
ПЕРЕЙТИ К СТРАНИЦЕ: