Вадим Рабинович

Вадим Рабинович до останнього часу був одним з найбільших в Україні телемагнатів. Хоча й інші сфери бізнесу для нього не є чужими. У багатьох випадках Рабинович є нестандартним політиком і бізнесменом. Попри те, що він належав до числа найвпливовіших осіб в оточенні Леоніда Кучми, Рабинович часто діяв не за тими правилами, які встановлено у цьому середовищі.

Він, скажімо, не приховував своєї національності і зробив єврейські політичні тусовки (типу Єврейського конгресу України) модним місцепроводженням часу для столичного бомонду. Він не приховував, що не є громадянином України і майже гордився своїм ізраїльським громадянством. Він говорив у злиденній державі: "Так, я багатий", зневажливо називаючи "копійками" суму у 120 тис. доларів. Він не приховував своєї судимості, десяти років таборів, але при цьому відмовлявся визнавати себе дисидентом. Народився Вадим Зиновійович Рабинович 4 серпня 1953 року у Харкові. Його мати була лікарем, батько - військовим. За тодішніми мірками сім'я Рабиновичів не була великою - четверо дітей (у Вадима є брат і дві сестри; згодом ніхто з родичів Рабиновича не проявив себе у бізнесі; навпаки, як стверджує сам Вадим Зиновійович: "Коли я зайнявся бізнесом, для родичів це стало ударом, ніби я пішов красти"). Після навчання в школі поступив у Харківський автомобільно-дорожний інститут. Будучи студентом, очолював інститутську команду Клубу веселих та кмітливих. На четвертому курсі був виключений з інституту, як він пізніше розповідав, через власну надмірну відкритість і через значну кількість "стукачів" довкола. Після виключення з вузу Вадима Рабиновича забрали до армії. Служив у військах протиповітряної оборони. Після повернення почав працювати на будівництві - геодезистом, майстром будівельного управління. Саме під час роботи на будівництві, 30 січня 1980 року, був вперше заарештований - за розкрадання державного майна. Подейкують, що батьки Вадима змогли найняти "найкрутішого" у Харкові адвоката - Бєлкина, і той добився особистого втручання у справу генерального прокурора СРСР Руденка (того самого Руденка, що у 1945 - 1946 роках представляв Радянський Союз на Нюрнберзькому трибуналі). Руденко вирішив, що три рулони обоїв - не така вже й втрата для держави. Після 9 місяців відсидки у камері попереднього ув'язнення був звільнений - через відсутність доказів. Наприкінці доби застою Вадим Рабинович пробує займатися власним бізнесом (у ті часи це було надто небезпечно). Причому це був не якийсь там дрібний бізнес - Рабиновичу в Харкові вдалося створити справжній підпільний завод, який займався виготовленням дерев'яних дверей. На той час це був надзвичайно дефіцитний товар. Тому і прибутки були досить значними. Радянське "правосуддя", розкривши авантюру Рабиновича, відміряло у 1982 році Вадиму Зиновійовичу 14 років в'язниці - по статті 86-прим "за розкрадання соціалістичного майна у особливо великих розмірах". Оскільки своєї вини на суді Рабинович не визнав, його на рік помістили у дніпропетровську психіатричну лікарню. Нині Рабинович говорить, що хоча він і сидів разом із дисидентами, себе до дисидентів не відносить. "Я не хочу відносити себе до дисидентського руху. Справа в тому, що я ніколи не був опозиціонером по своїй натурі. У мене опозиційність виникає лише тоді, коли мені заважають займатися бізнесом," - говорить Рабинович у інтерв'ю газеті "Факты и комментарии". Рабинович відсидів вісім років і в 1990 році був звільнений згідно з Указом М.Горбачова - за відсутністю складу злочину. У той час, коли Вадим Зиновійович перебував у в'язниці, майже вся єврейська громадськість Ізраїлю та західного світу виступала на його захист. Це додало фігурі Рабиновича додаткової ваги. Дійсно, у цивілізованому світі не розуміли: чому людину садять у в'язницю за намагання чесно вести свій бізнес? Сидячи на 12-й Харківській зоні, Вадим Рабинович знайомиться з Андрієм Альошиним, який у той час працював у цій же в'язниці начальником господарської частини. Після того, як Рабинович звільнився з ув'язнення, він зробив Альошина своїм компаньйоном. "Альошин - мій близький приятель, я добре знайомий із його сім'єю... А працюємо ми разом з 91-го року, коли я звільнився", - зізнається Вадим Рабинович у інтерв'ю газеті "Сегодня". У 1998 році Альошин спробував себе у ролі політика, висунувши свою кандидатуру до Верховної Ради України за списком Аграрної партії України. Рабинович не був би Рабиновичем, коли б знову не взявся за бізнес. Кореспондентка "Сегодня", запитала Рабиновича, чим він займався у ті часи. "Та тим, чим і всі тоді займалися: щось купити, щось продати. Але тут я абсолютно неталановитий чоловік - у мене це не виходило. І бізнес довелося закрити". У іншому інтерв'ю, "Галицьким контрактам", Рабинович зізнався: "Лише на самому початку роботи я займався торговельними операціями. Коли у Харкові (1991 року) ми з друзями започаткували бізнес, металурги сиділи без вугілля і теж плакали, а вугільники говорили, що без грошей вугілля нікому не віддадуть. З чого ми почали? Взяли трішечки вугілля і повезли його коксовикам. Залишили їм частину за переробку (розплатились), кокс повезли на металургійний комбінат і сказали: "Хлопці, ви візьмете кокс в обмін на метал?" - "Звичайно, відповіли вони. - Та ще й розцілуємо!" Здається, перша партія металу була близько трьох тисяч тонн. Коротше кажучи, ми продали і заробили трохи менше 120 тис. доларів. Для мене це взагалі була астрономічна сума! Так ми працювали близько року, після чого я міг сказати, що став бізнесменом".



Украинская баннерная сеть
ПЕРЕЙТИ К СТРАНИЦЕ: