Вадим Рабинович

Наступним кроком Рабиновича було створення фірми "Остекс", яка була дочірнім підприємством компанії "Нордекс". "Нордекс" мав головний офіс у Кишинеу і належав Григорію Лучанському. 5 квітня 1997 року газета "The New York Times" повідомила, покликаючися на директора Центрального розвідувального управління Джона Дейча, що Лучанський є великим міжнародним кримінальним авторитетом. Після цього Рабинович почав заявляти, що бачився з Лучанським останній раз лише 5 січня 1995 року, та й то їхня зустріч закінчилася конфліктом: Лучанський, нібито, не заплатив "Остексу" за виконаний об'єм робіт. Але залишається той факт, що наприкінці 1995 року у Рабиновича було достатньо коштів, аби створити потужний концерн "R.C.Group" і переключитися на рекламний та мас-медіальний бізнес. За короткий термін концерн придбав ряд газет, радіо- та телеканалів. Серед придбаного було радіо "Супер-Нова", газета "Деловая неделя", пакет акцій "Народного телебачення". Тоді ж Рабинович виступає одним зі співзасновників телевізійного проекту "1+1", який протягом короткого часу став одним із найпопулярніших каналів на українському телебаченні. "1+1" став справжнім явищем, яке змогло відірвати від "Останкіно" мільйони телеглядачів і повернути їхні симпатії до українського мас-медіального ринку. З іншого боку, "1+1" став певним прикриттям для вдалих фінансових операцій і бізнесу. Студія "1+1" виникла як частина німецької комерційної фірми "Innova Media GmbH". Свого часу ця фірма фігурувала серед числа інших у книзі німецького журналіста Юргена Рота "Російська мафія". В Україні проект "1+1" починався з розмахом. На презентації проекту 25 серпня 1995 року були присутні керівник Адміністрації Президента України Дмитро Табачник, радник Президента з питань національної безпеки Володимир Горбулін, міністр зовнішньоекономічних зв'язків та торгівлі Сергій Осика, голова Держтелерадіо України Зиновій Кулик. Молодий і енергійний генеральний директор студії "1+1" Олександр Роднянський за короткий час перетворив студію на потужну телеімперію. Яким чином? Один лише факт, який наводить О.Рожко у газеті "Політика". 21 жовтня 1997 року студія "1+1" придбала пакет фільмів Національної кіностудії ім.О.Довженка. Офіційно фільми купувала німецька фірма "Innova Media GmbH" в особі генерального директора О.Роднянського. Посередником виступило Міністерство культури й мистецтв України. Всього О.Роднянський отримав пакет із 146 фільмів за $1 млн. Менше ніж через рік швейцарська фірма "Irling Financial Corp." продає ті ж фільми (перелічені у тому ж порядку, що при купівлі Роднянським) Всеросійській державній телерадіокомпанії - вже за $2 млн. Автор робить не позбавлений логіки висновок: господарі обох фірм - і "Innova Media GmbH", і "Irling Financial Corp." - одні й ті ж люди. Сам Рабинович неодноразово заявляв, що він не має жодних планів впливати на уми. Його мета - прибутки. Юлія Мостова писала, що "значимість Рабиновича визначалася не купою скупованих ним другосортних газет, не радіостанцією, яка ще добре не стала на ноги, і навіть не хворобливою здатністю до інтриги і, м'яко кажучи, введенням у оману партнерів. Значимість Рабиновича визначалася ступенем впливу на популярний канал". Ще один цікавий факт: майже одночасно зі вступом у великий бізнес, Вадим Рабинович вирішив змінити громадянство. Саме тому у середині 90-х років він вже всюди виступає як громадянин держави Ізраїль. І вже як громадянин Ізраїлю Вадим Рабинович спільно (і за сприяння) з Олександром Волковим створює Торгово-промислову палату "Україна - Ізраїль". За офіційними задумами, палата мала полегшити взаємопроникнення українських та ізраїльських товарів на ринки обох держав. За посередництвом Рабиновича було укладено угоду про створення спільного підприємства з телефонізації віддалених районів за допомогою безпровідних систем зв'язку (ізраїльська сторона вклала у цей проект $150 млн.). Було прийнято рішення про створення підприємства зі складання комп'ютерів (на базі українського підприємства "Квазар-Мікро"). Ізраїль інвестував у цей проект $200 млн. За участю ізраїльських інвесторів (компанії "DDZ") та українського підприємства АТ "Київміськбуд" розпочалося будівництво готелю, торгового і бізнес-центру. Найбільшою операцією Рабиновича було залучення в українську економіку інвестицій 9 потужних ізраїльських компаній (таких як ZEVI Group, Danker Group, Bank Hapoalim) на суму понад $1 млрд. Власне, завдяки двом проектам - "1+1" та Торговій палаті "Україна-Ізраїль" - Вадим Рабинович наблизився до оточення Леоніда Кучми. Задіяність у проектах радника Президента Олександра Волкова сприяла тому, що Рабинович опинився у фаворі. Хоча наприкінці 1998 року в інтерв'ю "Галицьким контрактам" Рабинович заявляв, що зустрічався з Леонідом Кучмою лише кілька разів. Під час виборчої кампанії 1998 року Вадим Рабинович спільно з відомим директором фестивалю "Таврійські ігри" Миколою Баграєвим спробували "розкрутити" потужний політичний проект. Значні суми було вкладено у спонсорську допомогу майже нікому невідомій Партії Зелених України. Протягом короткого часу ПЗУ було шалено розкручено - за рахунок двох факторів: по-перше, аполітичного іміджу (ПЗУ декларувала у рекламних роликах, що не займатиметься брудними політичними іграми, всіляко наголошувала на своїй "аполітичності"), по-друге, залнчення у виборчий список значної кількості бізнесменів та акторів (перші давали конкретні гроші на виборчу кампанію, другі - агітували електорат своїми концертами). Значну роль у виборчій кампанії Партії Зелених у 1998 році відіграв канал "1+1". Наближений до В.Рабиновича бізнесмен Василь Хмельницький, начальник інформаційно-аналітичного відділу ТзОВ "Реал-? руп" із міста Ватутіно Черкаської області (одна з головних дійових осіб кампанії ПЗУ) обійняв третю сходинку партійного списку та посаду заступника голови партії з економічних питань. Одразу ж після виборів Вадим Рабинович виступив перед пресою і ніби ненароком зауважив, що Партія Зелених України могла би і подякувати за надану допомогу. Наступного ж дня лідер ПЗУ В.Кононов скликав прес-конференцію, основне враження від якої складалося наступним чином: Зелені хочуть подякувати Рабиновичу. Згодом, влітку 1999 року, Вадим Рабинович стверджував, що він не мав причетності до ПЗУ як до політичного проекту. Він, мовляв, просто надавав знижки для реклами ПЗУ під час її трансляції на каналі "1+1". Проте вибори 1998 року стали останнім успіхом Вадима Рабиновича в Україні. У травні 1998 року він ще спробував очолити Всеукраїнський єврейський конгрес. Ідея створення ВЕК виникла у 1996 році. На той час в Україні існувало біля 300 єврейських організацій. 23 лютого 1997 року близько 200 організацій об'єдналися у Всеукраїнський єврейський конгрес, на який Вадим Рабинович пожертвував 1 млн. дол. У травні 1998 року він очолив цю організацію. Його заступником став відомий бізнесмен і політик Григорій Суркіс. У той же час частина невдоволених представників єврейської громади головний рабин України Яков Дов Блайх, відомий дисидент-правозахисник Йосип Зісельс, діяч єврейського руху в Україні Ілля Левітас та інші) розпочали активну кампанію, спрямовану проти діяльності В.Рабиновича в Україні. Як стверджує В.Рабинович, на боці "заколотників" стояли окремі посадові особи в Україні, зокрема секретар Ради національної безпеки та оборони Володимир Горбулін. Про діяльність ВЄК сам Рабинович писав: "Спочатку ми відкрили дитячі табори двох типів - спортивні та релігійні. Почали видавати єврейську літературу, проводимо щомісячний моніторинг антисемітизму в Україні, викупили київську синагогу Бродського, перебазувавши звідти власним коштом дитячий ляльковий театр. У релігійні свята всі єврейські общини отримують подарунки для своїх членів, почато випуск нової газети "ВЕК". Окрім того, В.Рабинович виступив ініціатором заснування у Києві Соломонового університету - вищого учбового закладу, де половина студентів є неєвреями, і дипломи якого було визнано урядом США. Сам В.Рабинович став почесним доктором філософії Соломонового університету. Антирабиновичівська опозиція в єврейському русі України настоювала на тому, що капітал В.Рабиновича є кримінальним, акцентувала увагу на зв'язках Вадима Зиновійовича з відомим у кримінальному світі аферистом Вульфом. Блайх, Левітас та Зісельс мали чудові контакти з Ізраїлем та його урядовими колами. У той же час Вадим Рабинович налагоджував контакти переважно з американськими єврейськими колами, намагаючися вести переговори з представниками єврейського лобі в американському сенаті.



Украинская баннерная сеть
ПЕРЕЙТИ К СТРАНИЦЕ: