Григорий суркис

Варто згадати ще й третій проект, який зародився у середовищі "сімки" на початку 90-х. Мається на увазі "купівля" футбольного клубу "Динамо" (Київ). Скориставшися скрутним становищем, у яке потрапило "Динамо", Григорій Суркіс у 1991 році створив спільне підприємство "Динамо-Атлантик", яке згодом очолив його брат, а до 1993 року повністю встановив контроль над футбольним клубом. Залишаються загадкою ті важелі, які вплинули на СБУ (оскільки "Динамо" створювався як спортивний клуб під егідою держбезпеки) і примусили Є.Марчука віддати команду "Динамо" у руки підприємців. Григорій Суркіс став першим українським бізнесменом, який зрозумів, що спорт також може приносити чималі гроші. Вклавши певний капітал у "Динамо" і створивши найкращу спортивно-тренувальну базу на території СНД, запросивши Валерія Лобановського повернутися у команду в ролі тренера, Григорій Суркіс зробив серйозні інвестиції, які скоро обернулися суперприбутками. Невдовзі футболісти київського "Динамо" перетворилися на нормальний товар, який можна було продавати в інші клуби за немалі гроші. Дід Суркіса заробляв гроші на футболі - коментуючи матчі. Суркіс більш активно почав розкручувати футбольний бізнес. Де би покійний Ян Петрович міг подумати, що на футболі можна так незле заробити! Вибори 1994 року вдарили по "Славутичу". Для Г.Суркіса починається те, що прийнято іменувати "чорною смугою". Це пов'язувалося насамперед з тим, що Г.Суркіс ніяк не зміг знайти спільної мови з новим Президентом. У листопаді 1994 року Л.Кучма охарактеризував концерн "Славутич" як "монопольки, котрі при мізерних статутних фондах умудрилися оперувати міліардами доларів". Приблизно у той же час розгоряється скандал зі спробою підкупу суддів та дискваліфікацією "Динамо". Все це похитнуло фінансову імперію Суркіса. У січні 1995 року "Омета" оголосила, що дивідендів за 1994 рік не буде. Вкладники кинулися продавати акції, але їх ніхто не купував. Купівля акцій "Омети" відновилася лише наприкінці 1996 року - за ціною 2,4 коп. за акцію... "Славутич" був готовий до війни. Найближчий соратник Г.Суркіса В.Медведчук провів навіть "розвідку боєм", зробивши випад проти Президента: "Прийшла пора декретів, валяться відпрацьовані схеми. З ніг на голову ставиться законодавство... Починається пошук ворогів серед господарників, розвалюється виробництво". Але Леонід Кучма і не думав нападати. Він просто деякий час не звертав уваги на Григорія Суркіса і компанію. Цей "деякий час" дав можливість "Славутичеві" знову стати на ноги. Павло Лазаренко, даючи прес-конференцію у Львові, у листопаді 1997 року заявив: "Кому заважав "Славутич"? Компанія тримала у своїх руках серйозні важелі впливу на нафто-газовий комплекс. Без "Славутича" на ринку нафти почалися нові конфлікти". Зрештою, "Славутич" нікуди й не збирався йти. Він просто зробив крок назад, але не відступив повністю. У 1995 році Григорій Суркіс робить ще один політичний крок - він стає членом Соціал-демократичної партії України (об'єднаної) і надає у розпорядження партії значні капітали "Славутича". Через рік Суркіс накреслив принципи, якими, на його думку, має керуватися партія: "Для об'єднаної соціал-демократичної партії існують три необхідні умови - соціальний захист, ринкові відносини і широкий спектр демократичних перетворень". Дуже скоро партія вибилася у роль провідних партій України. З нею почали рахуватися. Більше того - СДПУ(о) потіснила інших конкурентів із табору соціал-демократії, насамперед прихильників Юрія Буздугана. Реально в СДПУ(о) від соціал-демократичної ідеї залишилася лише назва. Буздуган признавався: так, я - бернштейніанець. Онопенко та Суркіс не могли знайти для себе ідеологічного визначення. Але через політику почалося й повернення "Славутича". У 1996 році "Славутич" не лише відродився, але й знову повернув до себе любов Президента. У серпні 1996 року Президент на знак "вічного миру" між ним і Суркісом нагородив Григорія Рахмільовича орденом "За заслуги" ІІІ ступеня (пізніше він став кавалером ще й ІІ ступеня цієї нагороди). Того ж року Суркіса визнано "Людиною року" у номінації "Бізнесмен року" (через рік він знову отримав цей титул - уже в номінації "Меценат року"). Того ж 1996 р. Григорій Суркіс офіційно вніс певні зміни у свої документи - якщо раніше у паспорті значилося "Суркіс Григорій Рахмільович", то відтепер відповідна графа читалася "Суркіс Григорій Михайлович". Це викликало певне невдоволення в єврейській громаді Києва. Напередодні нинішніх виборів мера широко відомим став лист групи киян (Кагарлицький, Гольдберг, Шаїнська, Гольдман), які запитували у Г.Суркіса: "Скажіть, чому Ви - єврей за походженням і характером, відхрещуєтеся від нашої національності і від імені свого батька Суркіса Рахміля Давидовича? Хіба в Україні євреї переслідуються? Ви погляньте хоча б на наш парламент і ту фракцію, в яку Ви входите. Хіба погано, що поряд з Вами працюють депутати-євреї: Зв'ягільський, Табачник, Гурвіц, Дворкіс, Медведчук, Йоффе, Губський, Косаківський, Бродський, Бабич та інші? Все більше і більше українських євреїв призначаються на високі державні посади і керують містами і областями... Радником по культурі нинішнього Президента України Кучми Л.Д. є також Ваша довірена особа - єврей Юрій Рибчинський. Ніхто не утискає євреїв і в засобах масової інформації... Тоді чому ж Ви опустилися до того, що відреклися від імені свого батька, бажаючи приховати національне коріння". Лист (який може виявитися й фальшивкою) виявляє певну непоінформованість авторів: батько Г.Суркіса також змінив своє ім'я - на Михайло. Сам Г.Суркіс не приховував свого національного походження. У всіх автобіографіях він відверто пише про єврейське коріння. Починаючи від 1996 року, Суркіс робить прорив на ринок мас-медіа. Протягом трьох наступних років він опанував телеканал "Інтер" (ідея створення якого свого часу належала Секретареві ради національної безпеки та оборони В.Горбуліну). В руках Суркіса опинився контрольний пакет акцій телеканалу. Директор телеканалу Олександр Зінченко став членом СДПУ(о) та заступником голови партії. Згодом в руках Г.Суркіса опинилися газета "Киевские ведомости", кілька FM-радіостанцій . У 1997 році Григорій Суркіс досить добре підготувався до парламентських виборів, створивши потужну команду. Партія "розкручувала" футбольну тематику (п'ятірка виборчого списку іменувалася не інакше, як "команда молодості нашої"). У цій команді, окрім В.Онопенка (лідера партії), Г.Суркіса та В.Медведчука, були присутні екс-Президент Леонід Кравчук та екс прем'єр-міністр Євген Марчук. Телеканал "Інтер" (як, з рештою, й інші телеканали) посилено крутив досить професійну рекламу. Партії пророкували значний відсоток голосів. Насправді ж СДПУ(о) ледве переповзли 4-відсотковий бар'єр, показавши найбільш скромний результат з-поміж інших парламентських партій - 4,0122%. Це забезпечило СДПУ(о) 14 мандатів. Сам Г.Суркіс пройшов у парламент по мажоритарному округу у Закарпатті (область, відома здавна як "вотчина" В.Медведчука). У травні 1998 року фракція розрослася до 25 чоловік. Григорій Суркіс став уповноваженим представником фракції. Також він став першим заступником голови Комітету з питань молодіжної політики, фізичної культури і спорту. У парламент пройшли також соратники Суркіса по "Славутичу" - Віктор Медведчук та Богдан Губський. Під час "спікеріади" травня-червня 1998 року, коли депутати протягом місяця не могли визначитися з кандидатурою голови Верховної Ради України, фракція СДПУ(о) та фракція ПЗУ пішли на відверту зраду. Уклавши угоду з фракціями НДП та Руху щодо спільної діяльності за недопущення лівого кандидата на пост спікера, соціал-демократи та зелені порушили цю угоду і сприяли проходженню у крісло голови Олександра Ткаченка (який, на думку Адміністрації Президента України, був дуже контрольованою особою). Найближчий соратник Суркіса, Віктор Медведчук, отримав віце-спікерське крісло. З цього часу починає відмічатися ще більша прив'язаність Григорія Суркіса до Леоніда Кучми (чи навпаки?).



Украинская баннерная сеть
ПЕРЕЙТИ К СТРАНИЦЕ: