Александр Волков

Натомість у грудні 1998 року стало відомо, що за ініціативи Олександра Волкова Президент розпускає Координаційну раду політичних партій і громадських організацій при Президентові України, а натомість створює Координаційну раду з питань внутрішньої політики. До складу Ради увійшли чимало відомих в Україні політиків. Однак у цій структурі майже не була представлена НДП (Сергій Куніцин та Зиновій Кулик у розрахунок не бралися - вони були присутні у цій структурі як посадові особи, а не як партійці, а Іван Плющ був включений у список без його згоди; до того ж Зиновій Кулик невдовзі полишив лави НДП, перейшовши у волковський “Демократичний Союз”). Більше того, у списку не виявилося багатьох людей, які би - за логікою - мали би там бути. Скажімо, Секретар Ради національної безпеки та оброни України Володимир Горбулін, Прем'єр-міністр України Валерій Пустовойтенко, Міністр закордонних справ Борис Тарасюк, глава Адміністрації Президента України Євген Кушнарьов... Причину їхньої відсутності пояснювали дуже просто: всі ці люди перебувають у, м'яко кажучи, натягнутих стосунках з Олександром Михайловичем і тому перебувають на грані звільнення з займаних посад. Ще однією перемогою Олександра Волкова було усунення від активної діяльності на медіа-ринку та в оточенні Президента Володимира Сівковича. У вересні 1998 року Президент підписав указ про акціонування Національної телерадіокомпанії. Прогнозувалося, що найактивнішу участь в акціонуванні телебачення візьмуть три особи - Олександр Волков, міністр інформації Зиновій Кулик та креатура Волкова, президент НТРК В.Лешик. Однак у той час, коли "інформаційний триумвірат" святкував перемогу, радник Президента Володимир Сівкович добився, аби наступним своїм розпорядженням Леонід Кучма призначив президентом НТРК Миколу Княжицького - “людину Сівковича”. Це був серйозний удар по амбіціям Волкова. Телебачення фактично опинялося в руках його політичних суперників. Тим більше, що преса у цьому зв'язку заговорила про падіння рейтингу Олександра Михайловича в оточенні Президента. Волков не звик до таких поразок. На початку листопада 1998 року він, мобілізувавши всі зусилля і використавши як привід спробу Княжицького усунути з ефіру найбільш пропрезидентську програму "Сім днів" (у ролі ведучого - ультралояльний Вадим Долганов), знову повертає все на свої місця. Сівковича було усунуто. Княжицького - піддано опалі. Більшість співробітників Першого загальнонаціонального каналу, набраних у штат Княжицьким - звільнено. У крісло президента НТРК пересів міністр інформації Зиновій Кулик. Саме міністерство було ліквідовано. Волков знову відновив свої позиції. Свята перемоги над Сівковичем не змогла засмутити навіть суперечка з давнім компаньйоном Вадимом Рабиновичем. У жовтні 1998 року Рабинович заявив, що він повністю відходить від участі у проекті "1+1". Таким чином, Волков позбувся ще одного приятеля, однак здобув потужне джерело впливу - найпопулярніший канал українського телебачення. У грудні 1998 року журнал "Компаньйон", досліджуючи ступінь впливовсті тих чи інших політиків та фінансистів на хід прийняття рішень Президента, писав: "На перше місце... нашими інтервьюерами був поставлений народний депутат Олександр Волков. Таку високу оцінку експертами діяльності пана Волкова можна пояснити рядом тактичних перемог останнього, у результаті яких було послаблено вплив на Президента України лідерів інших лобістських груп. Отже, до тактичних перемог Олександра Волкова можна віднести: створення при Президентові України Ради з внутрішньої політики, звільнення Президентом Євгена Кушнарьова з посади голови президентської Адміністрації, кадрові зміни у керівному складі Демократичної партії України, що готуються, припинення активної діяльності на державному ТБ Володимира Сівковича". Це був своєрідний підсумок останнього кварталу 1998 року. У 1998 році Олександр Волков відсвяткував своє 50-річчя. Своєрідний проміжний фініш, час підбивати підсумки. Волков на цей час став фактично другою людиною в державі. А за впливовістю, можливо, навіть першою. У коридорах влади жартували, що настрій Леоніда Кучми залежить від того, хто останнім вийде з його кабінету. Як правило, останнім виходив саме Волков. Всесильний політик, бізнесмен великого масштабу. Чудовий сім'янин: молодша на 11 років за чоловіка дружина Алла Петрівна, дві доньки - двадцятирічна Ніна та тринадцятирічна Олександра... Що ще, здавалось би, потрібно для повного щастя? Із початком 1999 року Олександр Волков активно включився у виборчу кампанію, допомігши Леонідові Кучмі стати Президентом у 1994 році, він вирішив знову вийти у електоральний театр у ролі продюсера та імпресаріо свого улюбленого актора. З цією метою було сторено Всеукраїнський благодійний фонд "Соціальний захист", у роботі якого були задіяні такі поважні люди, як голова Нацбанку Віктор Ющенко, академік Олександр Шалімов, академік Іван Курас, екс-прем'єр-міністр Віталій Масол, віце-спікер Віктор Медведчук. Фонд впритул зайнявся підготовкою до виборчої кампанії. Протягом короткого часу відділення Фонду було розгорнуто у всіх обласних та районних центрах України та Автономної Республіки Крим. Щоправда, і тут не обійшлося без певних сумнівів і підозр з боку політиків і журналістів. Сергій Рахманін, скажімо, писав: "Колеги Олександра Михайловича по лобістському бізнесу назойливо навіюють главі держави, що його колишній помічник йому зраджує. Що пан Волков має намір зробити ставку у перегонах-99 на спікера, а не на Президента. Сам пан Волков у цій ситуації майже напевне повинен переконувати пана Кучму, що він і досі вірний присязі. А з Ткаченком якшається в ім'я інтересів Президента - контролює ситуацію у суміжному цеху". Як би там не було, але неозброєним оком було видно, що у Олександра Волкова та Олександра Ткаченка дуже теплі стосунки, які підкріплені і спільними економічними інтересами. Ситуація у стосунках між Ткаченком і Волковим змінилася у травні 1999 року, саме тоді, коли Ткаченко зробив спробу висунути свою кандидатуру на президентських виборах. На прохання ряду видань Волков заявив, що Ткаченко навряд чи висуне свою кандидатуру і навряд чи заяви деяких лідерів СелПУ з цього приводу можна сприймати всерйоз. Відчувалося, що Волков розгубився: він не сподівався від Ткаченка такого кроку. Волков зробив ставку на Кучму і вирішив грати свою гру до кінця. Ткаченка така позиція свого колишнього партнера розлютила: "Та хто він такий, цей Волков, аби давати коментарі? Волков є лише Волков - і не більше", такою була офіційна відповідь Олександра Ткаченка. На початку 1999 року Олександр Волков здобуває ще кілька великих перемог. Скажімо, йому вдалося розмити середовище НДП і створити свою депутатську групу "Відродження регіонів". Йому вдалося перехопити ініціативу у ДемПУ і добитися, аби партію очолила Ганна Антоньєва. Йому вдалося поставити своїх людей на губернаторські пости у ряді областей України. Йому вдалося добитися, аби агропромисловий комплекс України очолив саме Михайло Гладій, а Адміністрацію Президента - Микола Білоблоцький. Нарешті, у травні 1999 року Олександр Волков створює партію “Демократичний Союз” (після легкого конфлікту з Г.Антоньєвою), яка виникла переважно на грунті Фонду "Соціальний захист". Очолив партію історик О.Рафальський - декан історичного факультет Кіровоградського педуніверситету. Сам Волков сидів у президії з'їзду (який відбувся без участі ЗМІ), а також увійшов до правління партії. Коли виникло питання про реєстрацію партійної структури, Олександр Михайлович скромно попросив, аби цю справу доручили йому: він, мовляв, найде необхідні важелі, аби вплинути на Мінюст і зареєструвати партію у найкоротші терміни. У червні 1999 року проти Волкова було висунено чергове звинувачення. Невгамовні депутати О.Омельченко та А.Єрмак повідомили: згідно з офіційним листом прес-секретаря Брюссельського суду Жоса Кольпена суддя Коллет Кальоверт висунула звинувачення проти О.Волкова у відмиванні ним "брудних грошей". За ухвалою судді заблоковано валютні рахунки Волкова і рахунки його комерційних структур, відкритих ним у 1994 - 1997 роках, на яких нараховувалося 135 млн. бельгійських франків (близько 4 млн. США), а також арештовано престижні автомобілі й нерухомість Волкова в Бельгії. Народний депутат Сергій Терьохін з цього приводу висловився наступним чином: "Я пам'ятаю свою розмову з послом Бельгії. Він із широко відкритими очима говорив: "Пане Терьохін, я нічого не розумію. Мені зараз міністерство юстиції Бельгії надіслало депешу, згідно з якою я маю розіслати по всіх країнах Шенгену заборону на право помічника Президента в'їжджати у ці країни! Що це таке? Чому у вас про те ніхто не пише?". 17 червня 1999 року Верховна Рада України створила спеціальну слідчу комісію з розгляду діяльності народного депутата Олександра Волкова. За створення такої комісії проголосували 271 народний депутат. Як зіронізував тележурналіст Сергій Набока, одного разу вже було створено одну парламентську комісію, яка, заглибившись у документи і побачивши розмах справи, тихенько саморозпустилася. Чи не станеться подібна ситуація і цього разу? Народний депутат І.Осташ вважає, що Волков став жертвою інтриг у середовищі довкола Президента і що "є політичне благословення "справи Волкова" за межами парламенту". О.Ємець вважає, що "не можна виключати чинник внутрішніх суперечностей між тими чи тими фінансово політичними групами в парламенті, котрі прагнуть ослабити одна одну". Восени 2000 року справа розв'язалася: Генеральний прокурор України Михайло Потебенько заявив, що факти є надуманими і справа порушуватися не буде. У листопаді 1999 року Олександр Волков відсвяткував перемогу Леоніда Кучми на президентських виборах. Здавалося, його становище максимально зміцнилося. Він двічі виграв президентські вибори! Адже саме Фонд “Соціальний захист” найбільше доклався до мобілізації сил на підтримку Леоніда Кучми. У руках Волкова опинилися важливі важелі. Під його вплив потрапили фракція “Відродження регіонів” та ряд партій. Під його опікою виходили популярні журнали “ПіК” та “Лидер”. Він створив найпотужнішу базу даних, в якій було враховано все - від кількості лазень в глухих поліських селах до рівня критичності і опозиційності матеріалів, підготовлених тим чи іншим журналістом. Подібною базою даних не могли похвалитися навіть правоохоронні органи. Він розробив цілу науку про виборчі технології і зацікавився питаннями ідеологічними (у 1999 році Волков підготував дисертацію на здобуття наукового ступеню кандидата політичних наук - дисертація була присвячена саме питанням ідеології). Зрештою, Волков задумався над тим, аби створити потужний партійний блок, до якого мали би увійти ДС, СДПУ(о), ДемПУ, ЛПУ та АПУ. Почалися навіть приготування до урочистого створення блоку. В окремих регіонах було підписано декларації намірів... Одразу ж після виборів у Волкова запитали, на який пост у державній ієрархії він претендує. “Ну, не знаю… Прем'єр-міністр, Глава Адміністрації… Все не те. Залишуся просто Волковим - теж непогана посада”, - заявив Олександр Михайлович. У цей же час Олександр Волков виступив серед ініціаторів проведення Всеукраїнського референдуму, результати якого мали обмежити роль парламенту в Україні і зміцнити позиції Президента. Складалося враження, що Волков став фанатом Кучми. Всі свої дії він скеровував на перетворення Президента на “Боголюдину”. У період підготовки до референдуму Волков також включився у кампанію з усунення лівих сил від керівництва парламентом. “Права революція” пройшла напрочуд легко, і Волков навіть на певному етапі розгубився: а чи є й надалі доцільність проведення референдуму? Виявилося, що доцільність була. Результати референдуму (під час якого були застосовані ті ж технології, що й на виборах Президента) ніхто не наважився назвати достовірними. Всі розуміли, яким чином були досягнуті абсолютно нереальні показники. Проте тепер Президент вже мав практично необмежену владу. Тінь Волкова виразно проглядається у багатьох подіях сучасності. Розвал “Канівської четвірки” напередодні виборів 1999 року? Ну хто сумнівається у тому, що тут доклався Волков? А хто переконав Петра Симоненка не знімати своєї кандидатури на користь Олександра Мороза? І хто створив цілу істерію довкола лівої загрози в Україні у той час, як ліві могли становити загрозу хіба лише собі самим? Чи хто порадив Президенту призначити на пост Прем'єр-міністра саме Віктора Ющенка? А потім допоміг провести цю кандидатуру через Верховну Раду? Всюди і скрізь вбачається постать Олександра Михайловича. У одній із статтей Волков пожалівся, що його, мовляв, прозвали “директором-розпорядником” Верховної Ради. Цікаво, і чого б то? Щоправда, Волков допустив і суттєву помилку, яка може йому дорого коштувати. Він погодився на те, аби Юлія Тимошенко посіла пост віце-прем'єр-міністра. Можливо, він розглядав “Леді Ю.” як тимчасову фігуру, яка “відповість” за газові борги і кінцево себе скомпрометує. Але у даному випадку він помилився… Здається, найшла коса на камінь. Волков став також першим, хто озвучив бажану для Леоніда Кучми думку: “Ще не ясно, за якою Конституцією ми обирали нинішнього Президента. Ви ж знаєте, що коли його обирали вперше, - Конституції не було, а саме у Конституції 97 року написано, що Президент може обіймати посаду не більше двох термінів. А закон не має зворотньої сили”. День 52-річчя Волкова співпав із Різдвом Христовим. З цього приводу в Україні жартували - мовляв, яки зі свят є більшим? Українські політики навперебій змагалися у риториці. Леонід Кравчук захоплювався: ”Волков такий азартний, темпераментний, і очевидно, що гра для нього в житті - це все”. Олексій Кучеренко (який невдовзі став Запорізьким губернатором) говорив, що для нього “Волков насамперед це мужик з великої літери, справжній. Дуже ввічливий і коректний у спілкуванні з колегами. Бажаю йому і далі бути мужиком”. Навіть Лесь Танюк говорив, що “нерідко завдяки Волкову розумієш, що ми серед людей працюємо, а не серед вовків”. А іронічний Олександр Мороз не оминув нагоди сипнути вбік Волкова жменю кпинів: ”Статус дня народження Волкова як загальнодержавного свята не викликає сумнівів. Думаю, що скоро він підніметься до статусу загальносвітового, коли відзначити подію захочуть всі ті друзі Олександра Михайловича, які вже перебувають у еміграції”. Як кажуть, врекли. Останнім часом справи Волкова дещо похитнулися. Рідшає фракція “Відродження регіонів” (із неї вийшов, скажімо, Дмитро Табачник). Фактично провальними для “Демократичного Союзу” були літні довибори до Верховної Ради - Зиновій Кулик у Львові не пройшов до парламенту, Ігор Бакай, пройшовши, вирішив іти у фракцію “Реформи-Конгрес”. Після вражаючих цифр на президентських виборах і на референдумі, здавалося б, ДС застраховано від будь-яких програшів. Тобто, стався якийсь збій і потрібно переглянути стратегію і тактику? Але, як писалося на перстені царя Соломона: “І це мине”. Попри все, Олександр Волков покищо залишається найближчим і найвідданішим другом Президента. Але невідомо, чи зумів він створити для себе гарантії безпеки і "непотоплюваності".



Украинская баннерная сеть
ПЕРЕЙТИ К СТРАНИЦЕ: