Виктор Ющенко

22 червня 2000 року минуло півроку від того дня, як Верховна Рада України затвердила подану на її розгляд кандидатуру нового прем'єр-міністра України - Віктора Андрійовича Ющенка. Тоді, наприкінці минулого року, очманілі від напруженого президентського марафону політологи та аналітики пророкували урядові Ющенка різні варіанти розвитку. Одні говорили, що цей уряд буде недовговічним і навіть називали час його ймовірної відставки - квітень 2000 року. Інші поговорювали про швидкі темпи реформ в Україні і “шокову терапію” a la Balcerowycz. Як показав час, і одні, і другі помилялися. Так само помилялися й ті, хто гадав: Ющенко - він чий? Ставленик олігархів чи людина, яка намагається воювати з олігархами? І яка у нього орієнтація - східна чи західна? Виявилося, що Ющенко вміє чудово вписуватися в Систему і залишатися до кінця нерозгаданим. Протягом тривалого часу творився міф про Віктора Ющенка. Суть міфу полягала у створенні відповідного іміджу Ющенка - національно свідомого реформатора, останньої надії України на шляху до порятунку. Перебуваючи при владі протягом семи років (на посту Голови Національного банку України), Ющенко зумів не перетворитися на уособлення влади. Він демонстрував свою незалежність, і більшість повірили у те, що Ющенко - незалежний політик. Чого не можна відібрати у Ющенка - це його авторитетності. Окрім того, на фоні миршавеньких президентиків та огрядненьких прем'єрів Ющенко виглядає українським втіленням “американської мрії”, кумиром “покоління Пепсі”. Йому готові пробачити всі помилки і прорахунки - і зроблені, і ті, що ще буде зроблено. Бо народ знає - йому більше немає на кого сподіватися. Народ втомився чекати на харизматичну особу, крім Ющенка, у жодного іншого українського політика харизма не простежується. Півроку діяльності - це вже час підводити певні підсумки і узагальнення, намагатися прогнозувати перспективи розвитку. Тим більше, що уряд Ющенка - доволі цікавий предмет для вивчення політичної ситуації в Україні.

КОМАНДА Не секрет, що Віктор Ющенко є таким собі “героєм-одинаком”, “політичним суперменом”. Він не сформував своєї стійкої команди, будучи Головою Нацбанку. Вірніше, команда була, але, по-перше, ця команда була сформована не Ющенком, а Вадимом Гетьманом, а по-друге, ця команда майже не бавилася у політичні ігри, зосередившися на фінансовій сфері. Стельмах, Кіреєв, Мітюков, можливо, ще кілька прізвищ, які можна віднести до оточення Ющенка, фактично формували цю команду. Ющенко свідомо уникав повного ангажування у політичні розклади. Епізодична історія зі вступом у Народно-демократичну партію фактично принесла дивіденди не Ющенкові, а самій НДП, оскільки на виборах 1998 року на агітаційних матеріалах партії фігурувало ім'я Ющенка як партійця. На виборах 1999 року Ющенко відмовився від пропозації ряду центристських партій балотуватися на пост Президента України. Він не демонструє своєї прихильності до партій, навіть ігнорує таке явище, як партії. Тому говорити, що Кабінет Ющенка є коаліційним не можна. Коаліція передбачає врахування інтересів певних партій. Наразі ж не можна сказати, чиї інтереси відображає Уряд. Це швидше колектив виконавців. Так само, як і в часи прем'єрства Пустовойтенка. Але Уряд Ющенка відрізняється від попередників великою кількістю яскравих особистостей (уряд Пустовойтенка, скажімо, був сірим і невиразним). Однією з умов, за яких формувався Уряд, була повна свобода дій Ющенка в кадрових питаннях. Однак цю умову не було виконано до кінця. Мова йде не лише про силовий блок Уряду - можна цілком припустити, що Юрій Кравченко, Леонід Деркач, Олександр Кузьмук цілком імпонують Вікторові Андрійовичу (хоча абсолютно не уявляю, як би Ющенко міг позбутися відданих Президентові “силовиків”). Але саме міністри-силовики виконують в Уряді роль “п'ятої колони” - особливо враховуючи той стан “холодної війни”, який спостерігається у стосунках між Секретарем Ради національної безпеки і оборони Євгеном Марчуком (куратором силового блоку) та найближчим оточенням Віктора Ющенка. До того ж відомо, як призначали окремих віце-прем'єрів. Схема, відпрацьована до банальності. “Ну що, Вікторе Андрійовичу, підібрали людину на піст віце-прем'єра з таких-то питань?” - “Підібрав”. - “Ну, і кого ж Ви нам запропонуєте?” - “Ну, для прикладу, пана Ікс. Чудовий фахівець, має досвід роботи, має теоретичні розробки, управлінські задатки”. - “А Ви подумайте ще, Вікторе Андрійовичу”. Наступного дня таким же чином відкидаються кандидатури панів Ігрека, Зета та інших, аж доки “непонятливий” Ющенко не запропонував кандидатуру людини, яка очолювала це відомство у попередньому Уряді. Назовні - все чисто і благопристойно. Адже це сам Ющенко дійшов до розуміння необхідності подібного кадрового призначення. Але чи можна вважати людей, які прийшли в Уряд саме таким чином, людьми з однієї команди? Наразі у своїй діяльності Віктор Ющенко може обіпертися насамперед на трьох людей - Юлію Тимошенко, Юрія Єханурова та Ігора Мітюкова. Тимошенко уособлює собою цілком реальну силу в українському бізнесі і в політиці. І ця сила не є настільки тендітною, як її символ - Юлія Володимирівна. Пам'ятаєте, як у 1997 році Тимошенко написала листа до Білла Клінтона. Колись листування Каті Личової та Саманти Сміт із сильними світу цього мало менший ефект, аніж зовні скромний лист Юлії Тимошенко до президента США. Юлія Володимирівна пожалілася, що російський “Газпром” не по-джентльменські поводить себе на українському ринку газу. Майже блискавично питання було включено в повістку денну зустрічі Клінтона і Єльцина. Може, хтось подумає, що лист випадково потрапив на очі Клінтону? Чи може хтось подумає, що назва структури, близької до Юлії Тимошенко (Єдині енергетичні системи України) лише випадково збігається у назві зі структурою, близькою до Анатолія Чубайса (Єдині енергетичні системи Росії)? Вага Юлії Тимошенко в Уряді настільки велика, що можна цілком говорити про Уряд Ющенка-Тимошенко. Тим більше, що Юлія Володимирівна взяла на себе роль своєрідного “публічного обличчя” Уряду. Мітюков близький Ющенкові як давній приятель, ще за часів спільної роботи в банку “Україна”. А Ющенко, кажуть, вміє цінувати людську дружбу і далекий від того, аби “кидати” вірних йому людей. Ющенкові і Тимошенко вдалося поступово витіснити з Уряду людей, які ніколи не працювали б як члени однієї команди. Не в останню чергу цим було продиктовано рішення Сергія Тигипка піти з Уряду працювати у Верховну Раду; він і Ющенко, хоча і є реформаторами, але при цьому навряд чи є людьми одного середовища. Згадаймо, що Тигипка було призначено у 1997 році на місце усунутого Віктора Пинзеника - особистого приятеля Ющенка. І Тигипко у той час розглядався як ставленик проросійськи налаштованого металургійного лоббі. Згодом було усунуто ставленика Суркіса, міністра палива і енергетики Сергія Тулуба. Поговорюють, що невдовзі заміни відбудуться в агропромисловому секторі. Таким чином, Ющенко поступово позбувається осіб, нав'язаних йому згори. Коли я говорив про відсутність серйозного оперття на партії, то варто зробити акцент на одному “але”: Ющенко має тісні стосунки з середовищем партії “Реформи і порядок”. Лідер партії, Віктор Пинзеник, є, до деякої міри, членом команди, оскільки рецепти реформ Ющенка майже ні чим не відрізняються від рецептів Пинзеника. Сергій Соболєв та Іван Васюник працюють радниками Прем'єр-міністра. Але знову-таки, союз Віктора Андрійовича з ПРП - це не бажання активно задіюватися у партійну роботу чи перетворювати Уряд на пеерпівський. Просто в середовищі партії є чимало фахівців-економістів, партія створила чимало оригінальних економічних розробок, які чекають на своє практичне втілення. До того ж ПРП одразу й однозначно висловила свою підтримку Уряду. “Зеркало недели”, розглядаючи сучасну ситуацію в українському партійному спектрі, зауважує, що у Ющенка нині є лише дві партії, на які він міг би обіпертися - або “Реформи і порядок”, або матвієнківський “Собор”. При цьому другий варіант виглядає дещо сумнівним. Близьке оточення Ющенка - це не лише конкретна допомога у втілення різного роду проектів. Це ще й сварка з ворогами своїх друзів. Середньовічний принцип “Ворог мого друга - мій ворог” однозначно спрацював і у випадку Ющенка.



Украинская баннерная сеть
ПЕРЕЙТИ К СТРАНИЦЕ: