Григорий суркис

Григорій Михайлович Суркіс народився 5 вересня 1949 року в Одесі, в єврейській родині. Один біограф про нього писав: “Народився на Куликовому полі (район в Одесі) о третій годині ночі. Зріст мав 52 см, вагу - 3.200”. Батько - Михайло (Рахміль) Давидович, військовий лікар на той час перебував у Німеччині. Мати, Рімма Яківна (Янівна), донька тоді відомого київського футбольного коментатора Яна Горінштейна, працювала у книготоргівлі.

У дитинстві Суркісам довелося багато подорожувати: з Одеси - до Фрунзе, з Фрунзе - до Фергани... 1958 року родина Суркісів переїхала до Києва, де Григорій пішов у 4-й клас 154-ї школи. Того ж року у Давида і Рімми Суркісів народився ще один син - Ігор. У 1966 році Григорій Суркіс поступив у Київський технологічний інститут харчової промисловості, на спеціальність "Машини та апарати харчових виробництв". У 1972 році закінчив інститут з дипломом інженера-механіка. Два роки попрацював за фахом - старшим інженером контори матеріально-технічного постачання Головплодвинпрому. Але вже у 1974 році вирішив пов'язати подальшу долю з галуззю містобудування. І в цій галузі він пройшов шлях, подібний до шляху Валерія Пустовойтенка - від прораба до відповідального працівника міськвиконкому. Завершив свою міськвиконкомівську кар'єру керівником Управління виробничо-технічної комплектації Київміськжитлоуправління. Як стверджують кияни, у 1991 році Григорій Суркіс приватизував це управління, перетворивши його на окрему фірму. Це був один із перших випадків приватизації у колишньому державному секторі. За одним заходом було приватизовано й будинок, у якому раніше містилося управління - у Філіпповському провулку Києва. Нині там працює типографія, яка також належить структурам, очолюваним Суркісом. Що ж підштовхнуло Григорія Суркіса до того, аби перейти у бізнес? Протягом тривалого часу Григорій Рахмільович працював пліч-о-пліч з мером Києва Валентином Згурським. У 1979 - 1989 рр. Згурський був депутатом Верховної Ради СРСР, головою комісії з житлово-комунальних питань Ради національностей. Окрім того, він очолював асоціацію мерів столиць союзних республік, Москви і Ленінграду. Тобто, Валентин Арсентійович був особою вельми знаною і вельми поважаною. І Григорій Суркіс користався його підтримкою і покровительством. У 1989 році Згурського раптом не обрали до Верховної Ради СРСР. У 1990 році він позбувся крісла мера Києва. Крах політичної кар'єри був сигналом до того, що потрібно думати про кар'єру бізнесмена. І саме у цьому плані йому був вигідним Григорій Суркіс, який зберігав за собою одне з найпотужніших управлінь, в залежності від якого перебували майже всі ЖЕК-и столиці. Однак одного управління для розмаху Згурського було замало. Потрібно було думати про створення потужної фінансової "імперії". У 1991 році за ініціативи Суркіса виникають довірчі товариства "Омета" і "Омета-Інстер", а також ряд українсько-американських підприємств. 21 грудня 1992 року внаслідок об'єднання структур Григорія Суркіса, Віктора Медведчука та Валентина Згурського утворюється компанія "Омета-ХХІ". Формально це було об'єднання "Омети", "Омети-Інстер", Міжнародної адвокатської компанії, редакції газети "Закон і бізнес". Тоді ж компанія прийняла рішення про емісію цінних паперів на суму 400 тис. У лютому 1993 року почалася підписка на акції по номіналу в 1000, в перспективі - $10 за кожну акцію. Тоді ж, у лютому 1993 року, фонд "Омета", президентом якого став Григорій Суркіс, продавав акції по 1250 крб., у березні - вже по 1275 крб, у квітні - по 1350 крб. Ціна продажу за перші два місяці зросла на 35%. Станом на червень 1993 року 12 тисяч акціонерів вклали в фонд 440 млн. крб. У "Ометі" Суркіс залишався переважно в тіні, хоча був першим у списку ради Фонду. Рада складалася з 13 чоловік. Другим у раді значився В.Згурський. Поступово окреслилося й коло людей, які створили серцевину нового економічного клану. Окрім Валентина Згурського, Григорія Суркіса та Віктора Медведчука, у "Ометі" почали світитися імена представників молодшого покоління, переважно з оточення молодшого брата Суркіса Ігора. Згодом Григорій Суркіс висловився про свою команду наступникм чином:"Ми - це щось неподільне. "Я" в даному випадку не проходить. Ми всі - друзі , партнери "по жизні": Валентин Згурський, Віктор Медведчук, мій молодший брат Ігор, Богдан Губський, Юра Карпенко, Юра Лях, я... Чудова сімка... У кожного - своя ділянка роботи в єдиному холдингу". Окрім діяльності в "Ометі", ця сімка також прорвалася на вітчизняний нафторинок. У 1992 році банківські кредити ще давалися під 5 - 7% річних. Використовуючи обвальну інфляцію, сімка почала ввозити нафту, переробляти її на вітчизняних заводах і реалізовувати нафтопродукти по всій території України, а виручені гроші пустила у виробництво. Як вважає В.Піховшек, саме тоді й проявилася сила "сімки". Кожен знав, що потрібно робити. Суркіс укладав угоди, Згурський використовував старі зв'язки для їхньої реалізації, Медведчук дбав про юридичну сторону справи, Лях - про пошук банківських кредитів і так далі. У 1993 році, окрім "Омети", "чудова сімка" започатковує ще один проект - концерн "Славутич". Григорій Суркіс став президентом концерну. І саме у цей час відбувається розростання бізнесового оточення "сімки", її проникнення у регіони. 1993 - початок 1994 років - це період активного росту концерну. Про Суркіса почали говорити. Суркіс став уособленням новітнього українського капіталізму. Більше того - концерн "Славутич" потрапив у фавор до президента Леоніда Кравчука, який створив для цієї промислово-фінансової групи режим максимального сприяння. Говорячи про концерн "Славутич", один із соратників Суркіса Б.Губський сказав: "Концерн заснували у 1992 році мої друзі і я. До 1992 року ми працювали кожен у своїй фірмі, а потім вирішили об'єднати наші спільні інтереси однією, також спільною, компанією. Структурно концерн об'єднує цілу низку фірм, що працюють самостійно. Але це - закрите акціонерне товариство. Тому я, як голова ради директорів, не прагну розповідати широкій громадськості про його роботу. Концерн має три стратегічні напрями діяльності: постачання енергоносіїв, переробка сільгосппродукції та інвестиційні проекти". Такий успіх позначився і на діяльності фонду "Омета". Скажімо, у 1994 році фонд виплатив дивіденти за минули й рік у розмірі 600%. Процес купівлі акцій "Омети" сягнув апогею...



Украинская баннерная сеть
ПЕРЕЙТИ К СТРАНИЦЕ: